Галицька сага. Ante bellum

Поки племiнники востанне повели Гордiя до досi незнайденого скарбу Кошиковського (при цьому Федiр усмiхнувся – напевне, не було у Перетинi хлопця, який не пробував це зробити), батько вийшов на рiчку, невеличку, що навiть не удостоiлась отримати хоч якоiсь назви. Тут минуло все його дитинство. Звiдси теплоi серпневоi ночi на самому початку вiйни вiн похапцем залишив рiдну оселю, щоб повернутися через довгих шiсть рокiв. Федiр усвiдомлював: попри те, що вiн тут народився, вiднести себе до селян, як його брат Олекса, вiн не може – надто вже довго не тримав у руках плуг.

Все свое доросле життя (а дорослим вiн став тiеi пам’ятноi серпневоi ночi) Федiр не стикався з сiльською роботою, якщо, звiсно, не рахувати тих кiлометрiв шанцiв, виритих ним чи не по всiй Украiнi, але вiн не був певен, що вони коли-небудь заколосяться пшеницею.

Федiр зiтхнув. Вiн вже звик до того, щоб жити подвiйним життям – одне минало у всiх на виду й не завжди подобалося йому самому; iнше – справжне – було сховане вiд всiх, й Федiр навiть не знав, який вiн насправдi – той, що видимий, чи втаемничений.

Перетинськi сусiди, звертаючись до нього за порадами, навiть не пiдозрювали, наскiльки вiн проiнформований про ситуацiю у Польщi, але, щоб не виказати себе, доводилося чекати на приiзд Якова Смоляра i вже потiм робити обережнi висновки.

Федiр почув за спиною якiсь кроки. Озирнувся i побачив Марiю Бiлецьку. На молодiй вдовi була звичайна львiвська одежа, довершена капелюшком, не яка-небудь з викликом, але зовсiм недоречна у селi суботнього ранку.

Можливо, завтра, в недiлю, до церкви i можна це одягнути, але не сьогоднi. Марiя ще досi жила львiвським життям, до якого звикла за останнi роки.

– Твоi сказали, що стрiну тебе тут! – мовила Марiя.

– Так, прийшов ще раз подивитися на все. Хто знае, коли знов виберусь! – вiдказав Федiр.

– Федю, я прийшла до тебе за допомогою.

– Я тебе слухаю!

Федiр вже настiльки звик до статусу дармового порадника, що навiть не здивувався появi Марii.

– Федю, я хочу, щоб ти поговорив з Андрiем Вальком, – сказала Марiя.

– Про що?

– Ти знаеш, що мого Павла замордували в тюрмi. Вiд того часу я бiдувала, навiть мусила вернути до батькiв.

– А до чого тут Андрiй? – не зрозумiв Федiр.

Дiйсно, якщо Марiя хоче найнятися на роботу у «Маслосоюз», то навряд чи у неi е на це хоч якiсь шанси. Там потребують не рознiжених львiвських пань, а досвiдчених фахiвцiв. До останнiх Марiя Бiлецька, чи то пак Макуха, аж нiяк не вiдносилась.