Галицька сага. Невиправдані надії

Десь приблизно на половинi шляху, який доведеться подолати залишкам ескадрону, Грот запримiтив повернутi у iхню сторону три гармати.

– Армата, пане капiтане! – почув вiн справа голос поручника Томашевського.

Вiн i пiдпоручник Грабовський – це все, що залишилося вiд офiцерiв ескадрону уланiв пiсля вранiшнього бою. Вони – i неповна сотня уланiв.

– Бачу! – вiдказав капiтан Грот.

Вiн завжди заздрив зiрким очам поручника, якому для огляду мiсцевостi не потрiбен бiнокль.

– Обiдають! – заздрiсно констатував Томашевський.

– У нiмцiв порядок: вiйна вiйною, а обiд за розпорядком! – озвався пiдпоручник Грабовський.

Капiтан подивився на годинник. Дванадцять хвилин на другу. Справдi обiд! А чи не скористатися цим i несподiвано вдарити?

– Якраз час атакувати! – сказав, неначе пiдслухавши його думки, поручник Томашевський. – Усе ж той лiс – не наш гайок!

Леопольд Грот не спiшив з рiшенням. Вiн трохи пiдняв бiнокль i подивився на лiс, що темнiв вдалинi. Далеко, але iншого виходу немае.

І головне, нiде не видно танкiв, що так дошкуляли iм усi цi днi. Навряд чи снаряди артилеристи залишили у люфах гармат. Їх ще треба зарядити, а потiм навести на цiль. А перед тим опам’ятатися вiд шоку.

Капiтан Леопольд Грот сподiвався, що так i буде. Вiн опустив бiнокль.

– Атакуемо! – вирiшив вiн. – Рухаемось галопом!

Улан Марко Валько цiеi розмови не чув. Вiн сидiв на своему конi десь посерединi того, що iще зранку було боездатним бойовим ескадроном, але пiсля першого ж бою з нiмецькими танками перетворилося на перелякане збiговисько уланiв i коней, причому переляканими були однаково i люди, i тварини.

– Улани! – голосно звернувся до своiх пiдлеглих капiтан Грот. – За цим полем лiс, у якому наш порятунок. Там ми можемо вiдпочити i вже звiдтам продовжити наш шлях до Варшави. Але маемо добратися до того лiсу!

Вiн вийняв з пiхов шаблю.

– Шаблi в длонь![8 - Шаблi напоготовi! (Пол.)]

І, вдаривши свого коня в боки, першим поскакав полем.

За ним рушив весь ескадрон.

Марко скакав у загальнiй гущi, виставивши перед собою шаблю, i думав лише одне: тiльки б не впасти з коня. Його кобила була досить норовливою i хоч пiддавалася тренуванню, але для цього треба було бiльше часу. Раптовий напад нiмцiв на Польщу такого часу не залишив.

Десь попереду майже посерединi поля припинили обiдати артилеристи, захопленi зненацька раптовою атакою польськоi кiнноти.