Галицька сага. Невиправдані надії

Ламаючи дерева, на околицю лiсу повiльно виповзали нiмецькi танки. Їх було з пiв дюжини. Вiд несподiванки першi ряди уланiв зупинилися. Леопольд Грот з досади закусив губу. Все сталося зовсiм не так, як вiн сподiвався. Напевне, на щось подiбне нiмцi чекали, тож i влаштували тут засаду. Але вони не врахували ту обставину, що уланам вiдступати просто нiкуди.

Танки зупинилися i почали стрiляти. На вiдмiну вiд поверженоi вже батареi, танковий обстрiл був прицiльний i майже безперервний. Снаряди вибухали то тут то там, щоразу знаходячи своi жертви.

Атака кавалерii захлинулася. Капiтан Грот озирнувся. Іншого виходу, як наступати, не було. Вони просто не добiжать назад до гаю, який недавно покинули. Леопольд Грот пiднявся на стременах i вигукнув, намагаючись перекричати вибухи:

– Улани, вперед! В бiй не вступати! За мною!

І знову першим ринувся на танки. Часу на роздуми, правильна ця команда чи нi, або просто злякатися, не було, тому всi уцiлiлi улани поскакали вперед. Марко Валько гарячково пiдганяв свого коня, щоб якнайшвидше залишити це поле масакри, але щоб це сталося, треба було наступати туди, звiдки летiла смерть.

Вiн вже не зважав на вибухи, що лунали то справа, то злiва, не бачив, як ураженi осколками, падають на землю конi, давлячи пiд собою вершникiв. Вiн навiть забув, що тримае в руцi шаблю.

Марко бачив, що капiтан Грот вже порiвнявся з танками, котрi перестали стрiляти снарядами, зате рясно поливали вогнем з кулеметiв. Вiд цього смертей було навiть бiльше, анiж пiсля снарядiв.

Валько зауважив, що у промiжок мiж двома танками його кiнь заскочив перший i… один. Тi улани, з котрими вiн почав атаку, залишилися на цьому полi. Пощастило небагатьом. Марко пригнувся до шиi коня, щоб швидше проскочити мiж залiзними машинами, до того ж одна з них стала розвертатись, не перестаючи стрiляти. Ще трохи часу – i вiн не врятуеться, але кiнь швидко промчав повз танки i встиг сховатися у лiсi, перш нiж йому услiд засвистiли кулi.

Лiс, у якому врятувалися залишки уланського ескадрону, справдi мав чималеньку площу, i капiтан Грот не переживав, що за ними хтось пустить погоню.

Тим не менш командир довгий час не зупинявся, намагаючись вiд’iхати чимдалi вiд поля бою. Коли ж, за пiдрахунками Грота, iм нiщо не загрожувало, прозвучала команда зупинитися i спiшитись.

Насамперед капiтан вирiшив дiзнатися, якi втрати понiс його ескадрон. З’ясувалося, що смертельнi перегони вдалося подолати лише третинi тих, хто зовсiм недавно помчав в атаку.