Манускрипт з минулого

– Лiнiйку! – тiльки i сказала жiнка.

Чоловiки переглянулися.

– Панi… – озвався було Василь, але фурiя його перебила.

– Я вам не «панi»! – жорстко вiдказала вона. – Що це за пивний живiт?

Видно, про Джомолунгму жiнка не знала, хоч не виключено, що фiльм «Еверест» бачила.

– Що це, я вас питаю, таке? – допитувала жiнка. – Ви хотiли мене надурити?

– Дозвольте пояснити, – вставив Павло. – Не думайте, що ми хотiли таким чином приховати гандж. Цей виступ iснуе ще вiд часiв, коли побудували цей будинок.

Ми пробували стесати нерiвностi, але на нашу бiду австрiйська цегла надто тверда, щоб це зробити.

– Тодi треба було знести ii до бiсовоi мами i поставити нову! – не вгавала жiнка.

– На жаль, цього робити не можна. Ця стiна несуча, тому ii знесення…

– Та менi наплювати, яка ця стiна: суча чи не суча! – пiдвищила голос фурiя. – Я маю намiр повiсити на цю стiну велике венецiанське дзеркало. Якщо ви не знаете, це мiсто в Італii. А щоб його повiсити, поверхня повинна бути не просто рiвна, а iдеально рiвна.

І куди я його маю повiсити? На кухню? Чи перед унiтазом?

Павло з Василем стояли перед власницею квартири, неначе два учнi, котрих упiймали за курiнням у туалетi. А вчителька продовжувала:

– Слухайте мене уважно! Роботу ви не зробили, тому я не заплачу вам нiчого. Якщо хочете отримати своi грошi, до понедiлка ця стiна мае бути рiвна, як…

Вона запнулася, видно, шукаючи вiдповiдне порiвняння, але, судячи з усього, ii знання з математики обмежувалися лише назвою предмета.

Фурiя нервово трусонула головою i повернулася, щоб пiти. Уже на порозi повiдомила ошелешеним майстрам:

– А втiм, можете йти! Знайду iнших робiтникiв.

І зникла. А Павло з Василем залишилися стояти посеред «бракованоi» кiмнати вже не в робочому одязi, зi складеними iнструментами i без грошей.

– Твою мать! – видавив iз себе Василь Гутовий. – А щоб ти…

Вiн узагалi-то був неконфлiктний, належав до якоiсь секти, не пив, не курив i навiть не лихословив, але у деякi моменти, от коли йому на ногу впав перфоратор чи як ось тепер, не витримував, але все ж зупинявся перед «найголовнiшим».

– І що далi? – розгублено запитав Павло Загороднiй.

Замiсть вiдповiдi Василь Гутовий пiдняв з пiдлоги свою чималеньку сумку.

– А гори це все синiм вогнем! – випалив вiн.

– Ти куди? – не зрозумiв Павло.

– Ти ще питаеш? Додому. І тобi раджу. Тут роботи на тиждень, i це за умови, що стiна, а з нею i будинок не розвалиться. А грошi я зароблю в iншому мiсцi.