Манускрипт з минулого

– Якщо це пов’язано з питанням церкви, то ти приiхав недаремно.

– Сподiваюся, що це стосуеться церкви.

Будинок, у котрому ось уже чотири роки проживав Маркiян Кирилюк, вражала спартанською обстановкою, але для Павла це не стало несподiванкою. Два роки тому раптово захворiла i буквально за мiсяць згасла Оксана, дружина Маркiяна. Із веселого, дотепного священика вiн перетворився на мовчазну задумливу людину. У служiннi в церквi Маркiян знайшов едине свое спасiння. Вiн навiдрiз вiдмовився перебратися в iншу, багатшу парафiю, котру йому пропонували.

Хоч у колах, у яких обертався Маркiян, подiбних вiдмов не терпiли, усе ж iз розумiнням поставилися до бажання молодого священика бути поруч iз могилою рiдноi йому людини.

Але охайнiсть, що панувала в будинку, пiдказувала, що жiноча рука тут усе ж е. На столi у кухнi навiть чекав накритий бiлим рушником обiд.

Зауваживши здивований погляд гостя, господар поспiшив заспокоiти.

– Мiсцевi жiнки постаралися, – мовив вiн.

– Я вiдмовлявся вiд такоi честi, але на сходi вони вирiшили по черзi готувати менi обiд на недiлю.

– Тебе люблять, – зробив висновок Павло.

– А також бояться, що я поiду звiдси. Але це даремно: Оксану я не залишу.

Маркiян говорив про дружину, як про живу, i Павло зрозумiв, що для друга вона не помирала.

– Я скину сутану, а ти почекай мене тут, – сказав Маркiян i пiшов в iншу кiмнату.

Павло оглянув кухню, вiдзначив iдеальний порядок i сiв у крiсло перед столом. Вiн вирiшив не форсувати подiй, зрештою, до вiдправки автобуса ще добрих шiсть годин.

Маркiян з’явився несподiвано, уже без сутани, у звичайнiй чорнiй сорочцi, навiть без колоратки. Вiн пiдняв рушник, котрим якась жiнка накрила приготовлений йому обiд. Борщ, картопля з рибою.

– Склади компанiю! – сказав вiн.

Павло хотiв було вiдмовитися, мовляв, тут одному ледве вистачить, але господар не став вислуховувати цi аргументи i налив страву у двi глибокi миски.

Гiсть не став бiльше вiдмовлятись, узяв запропоновану йому ложку, i невдовзi чулося лише постукування ложок об посуд.

– Як тiтка Стефа? – поцiкавився Маркiян, коли з основною стравою було покiнчено i господар запропонував каву.

– Воюе, – повiдомив Павло, спостерiгаючи за дiями Маркiяна.

Господар насипав у турку вже ранiше помелену каву, залив ii холодною водою, причому взяв ii не з крана, а з великого бутля, видно, спецiально припасеного для таких випадкiв.