Галицька сага. Примара миру

Вiйськова полiцiя активно зайнялася виявленням ii спiльникiв, якi подавали iй iнформацiю вiйськового характеру. Їi фото були розiсланi для упiзнання. Пiдозри падали на канцелярських службовцiв та колишнiх украiнських офiцерiв. Слiдство намагалося довести наявнiсть розгалуженоi нацiоналiстичноi шпигунськоi органiзацii на територii Польщi.

Упродовж березня i квiтня кримiнальна полiцiя заарештувала багатьох украiнцiв Львова, причому наголос робили на тих, хто служив у Галицькiй армii. Федiр Мороз зрозумiв, що рiшення пiти працювати в полiцiю врятувало його вiд долi iнших.

На початку квiтня суто випадково комiсаровi Кайдану вдалося вийти на крайового коменданта Начальноi Команди Андрiя Мельника. Оскiльки над комiсаром висiло звинувачення у перевищеннi методiв ведення слiдства, допит Мельника вiвся досить толерантно i, природно, нiякого результату не дав.

Так i залишилося незрозумiлим, навмисно комiсар Мiхал Кайдан помiстив арештованого Андрiя Мельника у сьому камеру чи це сталося випадково, але тiльки опинившись у цiй камерi, той побачив написанi кров’ю останнi слова Ольги Басараб.

Особливо вразили його рядки Богдана Лепкого про Украiну.

Мельник тiльки тепер зрозумiв, що мала вiдчувати в останнi митi свого життя тендiтна жiнка, виводячи на стiнi: «За кров, за сльози, за руiну верни нам, Боже, Украiну!».

Дiзнавшись про все це, Федiр Мороз уперше в життi напився.

7

«…особенно ужасной, неизв?данно тяжелой оказалась война для окраинной западной Руси въ Галичин?, Буковин? и на бывш.

Угорской, ныне Карпатской Руси. Огненной лавиной сплошного ужаса накатилась она на нашу землю, залила весь русскiй край по ту и эту сторону Карпатскаго хребта и своей разрушительной стихiей на своемъ пути уничтожала все живое, см?лое, открытое и хорошее въ нашемъ народ?. Злой и кровавый демонъ войны въ 1914 году хищно налет?лъ на нащу мирную страну».

Талергофскiй альманах. Выпускъ первый.

Львовъ 1924

– Чи можу я попросити таку слiчну панi допомогти менi?

Вiд несподiванки Марiя Бiлецька вiдсахнулася. Перед нею стояв досить привабливий високий молодий чоловiк, приблизно на рокiв п’ять старший за неi. Дiвчина одразу визначила, що невiдомий з мiста. Так, як вiн одягнутий, нiхто в селi не носив, можливо, лише ii тато Тома, та й то тiльки тодi, коли вибирався до Кам’янки. В руцi у нього був чималенький портфель.