Настане день, закінчиться війна…

 – Сказав правду. Що розумiю, про що говорять, навiть можу сам щось сказати.

Теодор Засмужний пiшов лише шостим. Перед тим усi п’ятеро вийшли рекрутами одного полку.

Навпроти дверей вiн побачив довгий стiл, за яким сидiли четверо вiйськових i один лiкар у бiлому халатi. Серед вiйськових крайнiм справа сидiв вже знайомий унтер-офiцер, поруч миршавий чоловiк у круглих окулярах, напевне, писар, далi солiдний офiцер з багатьма медалями на грудях i трьома зiрками на червоному комiрi. Четвертий моложавий офiцер мав лише одну зiрку, але на зеленому комiрi.

– Теодор Засмужний, селянин з Кам’янки Лiсноi, – говорив унтер-офiцер. – Попередньою комiсiею признаний годним до вiйськовоi служби. Роздягайтесь!

Коли Теодор залишився в одних лише пiдштаниках, з-за столу пiдвiвся лiкар i пiдiйшов до нього. Вiн вийняв iз боковоi кишенi довгу трубку i приставив ii до грудей Теодора. Слухав довго, наказуючи то дихати, то нi.

Потiм вiн вимiряв його зрiст, зважив.

– Годний! – лише сказав вiн.

– Одягайтесь! – наказав унтер-офiцер, а коли той став одягатися, запитав: – Czy znasz dobrze jezyk polski?[2 - Чи розмовляете польською? (пол.)]

– Pewnie,[3 - Звичайно (пол.).] – вiдповiв Теодор.

Вiн був готовий до такого питання.

Раптом стрепенувся офiцер, що до того часу лише iндиферентно мовчав.

– Sprechen Sie Deutsch?[4 - Чи розмовляеш нiмецькою? (нiм.)] – запитав вiн.

– Ja, – здивовано кивнув Засмужний. – Ich spreche.

– Gut. Wieviel Klassen Sie beendeten?[6 - Добре. Скiльки закiнчили класiв? (нiм.)]

– Vier.[7 - Чотири (нiм.).]

– Haben Sie eine Pferde zu Hause?[8 - Чи тримаете вдома коней? (нiм.)]

– Іch habe, – вiдповiв Теодор i добавив: – F?nf.[9 - Тримаю. П’ятьох (нiм.).]

Засмужний внутрiшньо зiбрався. Невже йому пощастить, i вiн единий з каменюхiв служитиме в уланах? Ото брат здивуеться!

А офiцер нахилився вперед i через свого сусiда сказав писарю лише одне слово:

– Dragoner![10 - Драгуни! (нiм.

Драгуни! Невже йому це не причулося? Елiтнi вiйська усього цiсарства! Вiн взагалi не пам’ятав такого, щоб односельцi служили в драгунах. Правда, драгуном був сусiдський дiд Овсiй, але це було ще за прусськоi вiйни, та й помер той вже три роки тому.

– Ви вiльнi, – сказав унтер-офiцер. – Почекайте, вас повiдомлять, що робитимете далi. Нехай зайде Камiнецький.

Не пам’ятаючи себе, Теодор вийшов з кiмнати.