Настане день, закінчиться війна…

Дозвольте запитати?

– Я вас слухаю.

– Менi вiдомо, що русини в драгунах не служать, – говорив Іван.

– Вам не все вiдомо, – вiдповiв лейтенант. – Так, загалом драгунськi полки укомплектовуються лише нами, нiмцями. Але iснуе единий полк, де служать нiмцi, румуни та русини. Це 9-й Галицько-Буковинський драгунський полк ерцгерцога Альбрехта. І ви, Теодоре, маете честь служити у ньому. Ви повиннi виправдати велику честь, виявлену вам.

– Так, пане офiцер, – вiдказав Теодор, чим викликав усмiшку того.

– Нiчого, навчимо.

– Ще одне запитання, – не вiдставав Іван i, побачивши невдоволене обличчя офiцера, додав: – Останне. Де служитиме мiй брат? Куди писати листи?

– Лемберг, – кинув лейтенант. – Пiшли.

Останнi слова були адресованi Теодору. Той похапцем схопив плечовий мiшок, спiшно обняв брата, кивнув друзям i заспiшив за офiцером.

Вiн пiдозрiвав, що пiшки до Львова йти не доведеться. Напевне, пан офiцер приiхав сюди каретою, або просто на конi. А лейтенант спокiйно повернув на вуличку, що вела до вокзалу, i Теодор зрозумiв, що йому доведеться вперше iхати поiздом.

Помiтивши перемiну у виразi його обличчя, офiцер поцiкавився:

– Їздили ранiше?

Засмужний спромiгся лише заперечливо кивнути головою.

– Нiчого, – заспокоiв його офiцер. – Все в життi доводиться робити вперше.

– Пане лейтенант, – звернувся Теодор. – А як вас звати?

Той усмiхнувся.

– Взагалi-то, драгуне, цього не прийнято питати командира, але оскiльки ви ще не знаете всiх тонкощiв служби, то пробачаю вам.

Я лейтенант другого дивiзiону 9-го драгунського полку лейтенант Франц фон Шлосман. Тiльки, рекруте, хочете хорошу пораду?

– Так.

– Для того, щоб бути драгуном, вам не вистачае однiеi деталi?

– Якоi? – здивувався Засмужний.

– Вусiв.

Теодор мимоволi доторкнувся пальцями до верхньоi губи.

– Так-так, – продовжив офiцер. – Драгун без вусiв, це те саме, що драгун без коня. Врахуйте це у подальшому.

Вони проминули останнi будинки вулицi й вийшли на вокзальну площу.

Вона була заповнена народом – вiйськовими та цивiльними. Останнi здебiльшого трималися купок, але все ж око Теодора вiдзначило, що цi купки майже правильнi чотирикутники. Повз них походжали вiйськовi, напевне, нижчi чини. Усi вони мали однаковi синi мундири iз зеленими комiрами й обшлагами та краповi штани. Рiзнилися вiйськовi лише кiлькiстю шестикутних зiрок на комiрi.

Лейтенант фон Шлосман пiдiйшов до групи офiцерiв, що розмовляли бiля входу до споруди вокзалу.