Настане день, закінчиться війна…

Найбiльше, звичайно, було румун, потiм украiнцiв. Поляки, що не звикли бути останнiми, тут опинилися у меншостi.

Так сталося, що Теодор Засмужний виявився единим з Равщини, так само як i Вiхоть з Великих Мостiв, тому вони залишилися стояти посерединi проходу. До них пiдiйшов юнак у розстебненому мундирi з двома зiрочками на зеленому комiрi.

– Немае компанii? – запитав вiн украiнською мовою.

Теодор з Дмитром змушенi були згодитися.

– Не сумуйте, земляки, – заспокоiв вiн. – Усi ми тут одна родина.

А пiсля першоi муштри ви взагалi забудете, ким були ранiше. Хто ви i звiдки?

Вони назвалися.

– А я Гнат Бишко з Тернополя, корпораль дивiзiону i ваш безпосереднiй командир.

– А унтер-офiцер, що нас привiв сюди? – запитав Дмитро.

– Кадет Грегоре Кокулеску, кандидат в офiцери, помiчник пана лейтенанта. Фактично, вiн вищий вiд мене. Зате можете при нагодi поплакатися менi в жилетку. Зрозумiло?

– Зрозумiло! – просто вiдповiв Теодор.

Корпораль Бишко, задовiльнившись розмовою, голосно скомандував:

– Увага, новобранцi! – А коли побачив, що обернулася до нього лише частина, зрозумiв свою помилку i повторив команду по-нiмецьки: – Прошу вас стати ось там, бiля дверей.

Вiн почекав, поки новоприбулi виконають його розпорядження, сам застебнув на мундирi усi шiсть жовтих гудзикiв. Решта драгунiв хто стоячи, хто сидячи на лiжках з цiкавiстю спостерiгали за дiйством.

– Вам сьогоднi уже неодноразово говорили про ту честь, що випала на вашу долю. Ви служитимете у драгунському полку.

І це дiйсно честь. Ви ще не до кiнця усвiдомлюете те довiр’я, що вам надане. У цiсарськiй армii – шiстнадцять драгунських полкiв, у яких переважно служать мадяри. І лише в один полк набирають румунiв, русинiв, полякiв. І це Дев’ятий драгунський полк ерцгерцога Альбрехта.

З цими словами корпораль повернувся i показав на два портрети, що висiли на протилежнiй стiнi. Люди на них зображенi у повний зрiст i на обох була вiйськова форма драгунiв. Чоловiка злiва i Теодор, й iншi упiзнали одразу.

Це був цiсар Австрii та король Угорщини Франц Йосиф. Його портрети (траплялося i такi самi) висiли в усiх державних установах, школах, а бувало i в оселях. Людина справа – старий бундючний чоловiк стояв, опершись на високу колону – була для новобранцiв незнайома. Це зрозумiв i Бишко, тому пояснив:

– Це його свiтлiсть цiсар Франц Йосиф Перший та покровитель нашого полку ерцгерцог Альбрехт Фрiдрiх Рудольф, герцог фон Тешен.