Настане день, закінчиться війна…

На лавках вздовж стiн лежала акуратно складена унiформа: краповi штани, синя блуза, спiднiй одяг, краповi кепi. Хромовi чоботи зi шпорами стояли поруч.

– Розбирайте! – просто сказав кадет. – Це ваше!

З неприхованим передчуттям перемiн новобранцi розбрелися по кiмнатi. Теодор боявся, що йому випаде форма не за розмiром, але вона виявилася якраз по ньому, як, зрештою, й iншим.

Невдовзi спочатку рiзношерста цивiльна, а потiм одноманiтна гола маса, перетворилася на справжне вiйсько. Засмужний надiв на голову кепi, поправив його, i йому захотiлося подивитися на себе у дзеркало.

– Швидше! – пiдганяв кадет. – Пани офiцери чекати не будуть!

За дверима лазнi почулися голоси: це зайшла митися iнша двадцятка. А новоспеченi драгуни висипали на плац i стали на свое мiсце. Вони виявилися поки що першими i единими.

Полковника на плацу не було. Натомiсть iх зустрiв лейтенант. Вiн критично оглянув новобранцiв i залишився задоволений побаченим.

– Драгуни! – сказав вiн. – Я ваш командир лейтенант фон Шлосман.

Я хочу, щоб ви зрозумiли одне: ваше минуле життя залишилося позаду. Далi ви житимете за наказами, що вам даватиму я i моi помiчники. Я хочу, щоб ви запам’ятали, що вiднинi ваше життя пiдпорядкуватиметься единiй командi: захисту честi i спокою його цiсарськоi величностi Франца Йосифа, його родини й усiеi iмперii. Для цього ми тут. І я зроблю усе, щоб ви стали достойними цiеi великоi мiсii. Запитання е?

– Є! – озвався Адам Скавронек. – Коли нам видадуть зброю?

– Завтра. Тодi ж отримаете шаблю i куртку.

А зараз, пане кадет, вiдведiть новобранцiв на вечерю.

Страви, якi побачили перед собою новоспеченi драгуни, справили на них неабияке враження. Справдi, далеко не кожен день тому ж таки Теодоровi доводилося бачити на обiдньому столi м’ясо з картоплею i гербату. Коли ж пiсля вечерi кожному з новобранцiв вручили по 30 гелерiв i сказали, що це на п’ять днiв, це одразу ж у них пiдняло респект до «цiсаря i всiеi Єго родини».

Було близько шостоi години, коли новобранцiв завели до казарми – довгоi кiмнати з вузьким проходом посерединi, обабiч якого стояли дерев’янi двояруснi лiжка.

Новоприбулих зустрiли досвiдченi драгуни. Бiльшiсть з них не мали нiяких вiдзнак на комiрi i лише деякi по однiй.

Одразу ж звiдусiль посипалися запитання румунською, польською й украiнською мовами. Так «мiсцевi» шукали своiх землякiв. У новоспечених драгунiв пiднявся настрiй, i вони розпорошилися, щоб невдовзi згуртуватися за мовною ознакою.