Настане день, закінчиться війна…

– Чого це тебе так пан лейтенант видiлив? – поцiкавився у Теодора унтер-офiцер, крокуючи поруч.

– Видiлив? – здивувався Засмужний. – З чого ви це взяли?

– Серед великоi кiлькостi рекрутiв вибрав саме тебе. Чи не дивно?

– Все це випадок. Просто я пiдiйшов йому, – знизав плечима Теодор.

Кадет усмiхнувся.

– Випадок. Якби дiйсно не випадок у Ярославi, то пройшов би ти, друже, усi три роки служби пiшки.

– А що сталося в Ярославi? – запитав Дмитро Вiхоть, що прислухався до розмови.

– Один русин, вже рекрут, потрапив пiд колеса потяга.

Ця новина шокувала Засмужного.

– Чому це сталося?

– Хотiв востанне попрощатися з дiвчиною, – огризнувся кадет. – Попрощався!

Ця звiстка заставила замовчати. Так мовчки дiйшли до споруди, над дверима якоi висiла табличка з написом «Bad».

Унтер-офiцер зупинив колону i голосно сказав:

– Зараз увiйдете всередину. У першiй кiмнатi залишите своi речi. З собою брати лише особисте. Якщо у вас е iжа – залиште. Вона вам тут не потрiбна. Одяг – також.

Всiх вас забезпечать. В iншiй кiмнатi ви попрощаетесь з одягом. Пан полковник терпiти не може цивiльного одягу. Там же вас кого треба пiдстрижуть. Пiсля того – лазня. Митися ретельно! Якщо помiчу на комусь хоч якусь плямку, краще зразу просiться у пiхоту. Пiшли!

Далi новобранцi точно виконували настанови командира. Заздалегiдь попереджений братом Іваном, Теодор не брав з собою нiяких речей чи iжi, чим засмутив матiр, тому швидко i без жалю попрощався iз не зовсiм новою сумкою.

Поки iншi перебирали своi речi, гадаючи, що назвати особистим, вiн перший вiдкрив дверi, що вели в iншу кiмнату. Там побачив двох унтер-офiцерiв i перукаря-жида.

– Роздягайся! – наказав один з вiйськових i додав: – До пiдштаникiв.

Теодор швидко виконав наказ. Інший унтер-офiцер з однiею зiрочкою на зеленому комiрi досить-таки безцеремонно кинув його одяг у куток кiмнати, а взуття в iнший i показав рукою на крiсло перукаря.

Той пiдiйшов до Теодора, ретельно перевiрив волосся, заперечливо похитав головою.

Потiм критично оглянув його i знову похитав, мовляв, зiйде i так.

– Роздягайся зовсiм! – прозвучала наступна команда.

Коли на Теодоровi залишився один лише натiльний хрестик, вiн переступив порiг лазнi.

Милися довго та ретельно.

Коли хтось з рекрутiв хотiв завершити миття, унтер-офiцер на дверях завертав його назад.

Нарештi з миттям було покiнчено, i вся команда опинилася у наступнiй кiмнатi, де на них вже чекав знайомий кадет.