Настане день, закінчиться війна…

Оскiльки iхати йому потрiбно було до площi Голуховських (а це ближче до центра), Теодор вибрав вагон другого класу, заплативши дванадцять гелерiв.

Декiлька разiв Теодор бував у Львовi, але далi Кракiвського ринку його шлях не пролягав. Оскiльки сам ринок розмiщався у колишньому кракiвському передмiстi, а це майже в центрi, Засмужний досить вiльно орiентувався у мiстi.

Перша зупинка конки була на Пiдзамчому, тому наступна була його.

Кондуктор повiдомив, що конка пiд’iжджае до другоi зупинки, при цьому чомусь дивлячись на Засмужного.

Зрозумiвши, що це натяк на те, щоб вийти, Теодор пiдвiвся з крiсла, поправив шаблю i пiдiйшов до виходу. Як тiльки вагон зупинився, вiн легко зiскочив з пiднiжки й озирнувся. Так, площа виявилася знайомою, i через неi дорога вела до Кракiвського базару.

Людей у такий час на вулицi було багато, бiльше траплялося одягнутих у святкове панiв i панянок, адже недiля, можна просто пройтися мiстом. Весняне сонце зовсiм по-лiтньому посилало тепло на землю. Цього року дерева зазеленiли рано, тому на наступну Вербну недiлю котикiв на деревах не буде точно.

Крамницi вздовж вулицi польською, нiмецькою та еврейською мовами запрошували вiдвiдувачiв завiтати, лише завiтати всередину, а щоб нiхто не залишився без покупки подбае продавець. Теодор, хоч iз цiкавiстю i оглядав вiтрини, твердо вирiшив не пiддаватися спокусi. Вiн перейшов Казимирiвську вулицю i вийшов на величний проспект.

На самому його початку стояв великий мiський театр. Виповнилося лише шiсть рокiв, як його побудували, а вiн вже став гордiстю мiста.

На невеличкiй площi перед театром було найбiльше людей. Теодор йшов правою стороною широкоi вулицi, що носила назву Гетьманськоi. Посерединi проспект зеленiв першою у цьому роцi зеленню. Засмужний з неприхованою цiкавiстю спостерiгав все.

Який неймовiрно разючий контраст з тим, що вiн зустрiчав ранiше! Кам’яницi, брукiвка, електрика. У них у селi кам’яними були лише церква, плебанiя, школа i староство. Навiть будинки багатих господарiв були здебiльшого дерев’яними i мало чим вiдрiзнялися вiд iнших.

Про електрику селяни, звичайно, чули, але далi чуток справа не доходила. Брукiвка взагалi була незнайома сiльським людям, тому, бувало, весною чи восени так розвезе дорогу, що i додому не потрапиш i конi не допоможуть.

Все це Теодоровi було в диковинку. Хоч за пiвроку служби вiн вже звик до багатьох мiських речей, все ж не переставав дивуватися. Тому, напевне, i виглядав кумедно, постiйно крутячи головою.