Настане день, закінчиться війна…

Це сталося якраз пiсля снiданку, коли Теодор зiбрався направитися до конюшень.

– Засмужний, пiдiйдiть сюди! – покликав його лейтенант, а коли той виструнчився перед ним, запитав: – Ви нiчого не хочете менi сказати?

– Не розумiю вас, пане лейтенанте, – признався Теодор.

– Ви вчора були у мiстi?

– Так точно!

– З вами не трапилося нiякоi пригоди?

Засмужний не знав, що вiдповiсти.

– Значить, трапилося, – зробив висновок лейтенант. – Розповiдайте!

Теодору Засмужному нiчого не залишилося, як чесно розповiсти командировi про подii вчорашнього дня.

Лейтенант вислухав мовчки, не перебиваючи.

– Це все правда? – лише запитав.

– Як на духу, пане лейтенанте. Все так i було. Можна дiзнатися, що сталося?

– Можете. Зараз у пана полковника фон Еренберга сидить адвокат Кароль Новiцький i скаржиться на те, що вчора драгун нашого полку Теодор Засмужний образив його i дружину у нього ж вдома. Але якщо те, що ви розповiли, правда…

– Чиста правда, пане лейтенанте!

– Не перебивайте, – невдоволено сказав Шлосман.

 – Якщо те, що ви розповiли, правда, то це докорiнно мiняе справу. Пан полковник понад усе цiнуе у людях доблесть i хоробрiсть незалежно вiд нацiональностi, i якщо вiн дiзнаеться, що його пiдлеглий врятував честь дiвчини, то не зверне увагу на деякi моменти. Гадаю, драгуне, вам не хочеться зустрiтися з розлюченим батьком врятованоi вами дiвчини… Бачу, що не хочеться. Тому iдiть продовжуйте службу.

– Дякую, пане лейтенанте, – щиро сказав Теодор.

– Ідiть. До речi, як звуть ii?

– Кого?

– Врятовану вами дiвчину, звичайно.

– Стася, – вiдповiв Теодор i знову почервонiв.

– Гарне iм’я, – вiдзначив лейтенант. – А вона хоч була варта цих неприемностей?

– Тепер вже не впевнений, – серйозно вiдповiв Засмужний, вiддав честь i попрямував до конюшнi, де на нього чекала його Карта.

Але неприемностi для Теодора на цьому не закiнчилися. Слова лейтенанта дiйсно справдилися. Полковник фон Еренберг не сказав нiчого, не наказав зухвалого драгуна, але й не похвалив.

Тобто з цього боку неприемностей не було. Вони виникли звiдти, звiдки Теодор i не сподiвався. Вiн почав помiчати, що поляки, що служили разом з ним, стали вороже ставитися до нього, i якби не той факт, що украiнцiв було бiльше, простою ворожiстю справа не обмежилася б.

Зрозумiвши, що самим з норовливим украiнцем iм не справитися, поляки вирiшили заручитися пiдтримкою найчисельнiшоi спiльноти ескадрону – румунiв.