Настане день, закінчиться війна…

Поляки принишкли остаточно, зрозумiвши, що цей бiй вони програли.

– Тодi звiдки вони (кадет кивнув на Адама) взяли цi слова?

– А я звiдки знаю? Може, вiн сам придумав. Може свою думку висловив.

– Ми розберемося, – пообiцяв кадет, i у цих словах для полякiв почулися неприемнi нотки.

Позаду затупотiли численнi кроки, i у казарму ввалилися украiнцi. Побачивши зiбрання на входi, корпораль Гнат Бишко невдоволено нахмурив брови i, неначе не було старшого вiд нього за званням, запитав:

– Що тут вiдбуваеться?

Кадет Грегоре Кокулеску вийшов наперед i щиро сказав:

– Все гаразд, корпоралю! Ми з драгуном Засмужним шукали спiльних предкiв.

– І який результат?

– Ви не повiрите, пане корпораль! – поспiшив заспокоiти Теодор. – Знайшли!

Зустрiч на польовiй дорозi

Восени 1907 року минуло два роки служби Теодора Засмужного у цiсарському вiйську. За цей час вiн встиг отримати свое перше вiйськове звання гефрайтер i тепер красувався трав’янисто-зеленим комiром з зiрочкою на ньому. Чергове звання отримав iхнiй командир фон Шлосман, i тепер вiн уже був обер-лейтенантом.

За цих два роки сталися значнi змiни у життi полку. У призначений час демобiлiзувалися Гнат Бишко та Грегоре Кокулеску. Натомiсть прибули новачки, навчати яких випало вже Теодоровi. Пiд його началом було десять драгунiв – «старих» i молодих, ще не навчених. Тому вiн старався навчити iх усього, що знав сам.

Так сталося, що за цi два роки йому жодного разу не довелося вiдвiдати рiдних. Лише пару разiв приiжджав у Львiв брат Іван, i час вiд часу з оказiею вдавалося передавати посилку з дому.

За цей час Іван встиг одружитися з Настунею, а Теодор не змiг вирватися на весiлля навiть на день.

Про Стасю вiн перестав згадувати майже одразу пiсля тоi пам’ятноi розмови з лейтенантом. Тверезо оцiнивши усi можливостi, вiн зрозумiв, що майбутнього у них не було, тому тiшити себе iлюзiями даремно. Якось восени вiн випадково дiзнався про весiлля единоi дочки адвоката i скрипаля Великого мiського театру.

Теодор одразу зрозумiв, що це Стася виходить замiж. Вiдтодi дiвчина перестала для нього iснувати.

Ближче до жовтня атмосфера в полку почала нагнiтатися. Нiхто не знав про причину цього, але солдатський телеграф розносив чутки – одна неймовiрнiша iншоi. Подейкували, що оберст фон Еренберг чимось не сподобався генералiтету у Вiднi i залишае полк. Говорили, що iх усiх переводять зi Львова чи то у Броди, чи у Кам’янку Струмилову, що невдовзi полк очiкують маневри.