Настане день, закінчиться війна…

Новини нагнiталися, обростали новими подробицями i через це лякали своею невизначенiстю. Це обiцяло вилитися у щось незрозумiле, тому фенрiк Деж, що замiнив демобiлiзованого кадета Кокулеску (також румун), прямо запитав про це обер-лейтенанта Шлосмана. Це сталося пiсля черговоi муштри на плацу.

– Гер обер-лейтенант! Дозвольте поцiкавитися. В полку говорять, що пан оберст покидае нас i що ми бiльше не служитимемо у Львовi. А ще кажуть, що скоро у нас будуть маневри. Гер обер-лейтенант, що з цього е правдою?

Вiдповiдь фон Шлосмана шокувала усiх.

– Все! – коротко вiдповiв нiмець.

Вiн оглянув поглядом драгунiв i чомусь тихо продовжив:

– Про це, звичайно, не говорять голосно, але воно вже перестало бути таемницею. Принаймнi вона вам вiдома. Тому я вам раджу поменше про це говорити, робити свою справу i тихенько готуватися до переселення.

– А куди нас переводять? – запитав Теодор. – У Броди чи Кам’янку Струмилову?

– Другий дивiзiон передислоковуеться у Броди, а ми у Кам’янку. Частина поселиться у Коломиi.

Новина для Теодора Засмужного була приемною. Вiд Кам’янки Струмиловоi до його села було не бiльше тридцяти миль, майже поруч. Тому якщо бiльшiсть драгунiв похнюпила голови вiд того, що доведеться переiжджати зi Львова у якусь глушину, Теодор цьому навiть зрадiв.

Скоро слова обер-лейтенанта пiдтвердилися i стало зрозумiло, що всi подii взаемно зв’язанi. Стало вiдомо навiть iм’я нового командира полку – оберст Леопольд Едлер фон Праген. Сам вiн наполiг на тому, щоб побачити полк на маневрах i цим самим оцiнити його стан.

Оскiльки маневри звичайно проводилися поблизу Яворова, то вирiшено було залучити до них не весь полк, а лише перший дивiзiон, а iнша частина одразу вiдправлялася на постiйне мiсце дислокацii – у Броди. Туди ж мав вiдбути i штаб полку на чолi з новим полковником. Першому дивiзiону належало показати свою майстернiсть, пiсля чого попрямувати до Кам’янки Струмиловоi, де на них вже чекали казарми i конюшнi i куди унтер-офiцери направляли нових рекрутiв.

Алярм, якого чекали кожноi хвилини, випав на четвер 21 жовтня i застав драгунiв зненацька, але навченi попередньою муштрою i пiдiгнанi наказами унтер-офiцерiв вони швидко зiбралися, упакували у сумки особистi речi i одяг, захопили зброю i покинули назавжди казарми, що вже встигли стати iхнiм домом.

Тiльки благословилося, як драгунський полк зацокав пiдковами по брукiвцi, витягнувся у довгу змiевидну колону i попрямував на жовкiвську рогатку.