Настане день, закінчиться війна…

Сонце, що тiльки визирнуло з-за крайнiх хат, освiтило золотi гребенi на шоломах драгунiв. На рогатцi полк роздiлився: перший дивiзiон повернув на пiвнiч, щоб через Куликiв, Жовкву i Магерiв добратися до мiсця маневрiв, а другий дивiзiон, не звертаючи, покинув Львiв схiдною дорогою, що вела до Бродiв.

Теодор Засмужний iхав десь всерединi довгоi колони i його ество переповнювала радiсть: з кожним кроком його коня вiн наближався до свого дому.

Дивiзiон час вiд часу переходив на легкий бiг (мiж селами), який межував зi звичним кроком (у населених пунктах), тому вiдстань до полiгону подолали до обiду.

Особливо серце Теодора защемило, коли вони проiжджали Добросин. Звiдси до Кам’янки Лiсноi було не бiльше милi. На очi драгуна накотилися сльози.

– Що з тобою? – запитав Дмитро Вiхоть, побачивши товариша у такому станi.

– Там – мiй дiм, – кивнув Теодор.

Дивiзiон повернув влiво, щоб через десять кiлометрiв прибути на мiсце маневрiв. Тут стало вiдомо, що самi маневри почнуться лише завтра, а драгунам належить розiпнути намети для себе i панiв офiцерiв, пiдкрiпитися сухим пайком, що його видали напередоднi, i чекати подальших команд.

Їх, зрештою, того дня не було, але драгуни вже самi знали, що iм робити. Вони приводили себе, свiй одяг i коней до ладу, де треба зашивали, чистили чи пiдбивали взуття i пiдкови, тому коли прозвучала команда «Zu bereiten!», вояки були готовi до всього.

Драгунам пiд командуванням гефрайтера Засмужного належало наступати з лiвого флангу полку найближче до пiдвищення, на якому стояли старшi офiцери.

Серед них – невiдомий драгунам оберст, що i був, напевне, iхнiм новим командиром. Вiн уважно, зi знанням справи, спостерiгав за маневрами, час вiд часу пiдносячи до очей бiнокль.

Теодор намагався не забути нiчого з того, чого навчився сам i навчив своiх пiдлеглих. Де треба, його драгуни переходили на галоп чи поверталися на рись, махали шаблями i голосно кричали.

Опiсля були огляд вiйська i парад.

Із задоволеноi усмiшки нового командира полку драгуни зрозумiли, що iспит вони склали добре, чим викликали хороший настрiй полковника.

Була вже четверта година, коли прозвучала команда «Вiдставити!», i особовому складу наказали вiдпочивати, привести себе у належний вид i бути готовим завтра iз самого ранку вирушити до мiсця новоi дислокацii.

А у великому наметi пани офiцери зiбралися обговорити минулi маневри.