Настане день, закінчиться війна…

Невдовзi ад’ютант командира дивiзiону запросив у намет обер-лейтенанта Франца фон Шлосмана, а ще через деякий час цей же ад’ютант знайшов гефрайтера Засмужного i сказав, що його також чекають у штабному наметi.

Здивований Теодор йшов поруч фендрика i губився у здогадках, чого це вiн знадобився обер-офiцерам. Але, зрештою, чого даремно ламати голову, зараз усе з’ясуеться, тим бiльше що вони прийшли.

Ад’ютант вiдхилив перед ним тканину, що закривала вхiд, i Теодор увiйшов у намет.

Навколо великого столу, повнiстю застеленого мапою, стояли усi старшi офiцери полку на чолi з полковником фон Прагеном.

На деякiй вiдстанi вiд них застиг обер-лейтенант фон Шлосман.

Теодор Засмужний став поруч i вiдрапортував про свое прибуття.

– Гефрайтере! – звернувся до нього полковник. – Гер обер-лейтенант стверджуе, що ваше вiддiлення – найкраще у його ескадронi. Це правда?

– Не знаю, гер оберст. Пану обер-лейтенанту виднiше, – вiдповiв Теодор.

Офiцери переглянулися. Видно, така вiдповiдь iм сподобалася.

– Я бачив вашi дii пiд час маневрiв, – продовжував полковник. – Вони менi сподобалися, i я повнiстю згоден з тою характеристикою, яку вам дав ваш командир. Сьогоднi ви показали себе найкраще. Я задоволений пiдготовкою вашою i всього дивiзiону. Може, у вас е якiсь особистi побажання. Я готовий iх виконати, якщо, звичайно, вони будуть у розумних межах.

Теодор Засмужний хотiв було вiдповiсти, що нiчого такого для себе особисто не хоче, але, згадавши свою давню мрiю, випалив:

– Яволь, гер оберст! Є!

– Я вас слухаю, гефрайтере!

– Дозвольте, гер оберст, з’iздити на побивку додому.

Полковник здивовано подивився на Теодора, потiм на фон Шлосмана, затим перевiв погляд на принишклого командира дивiзiону.

– Вам набридло служити, гефрайтере? – строго запитав вiн. – А вашi драгуни мають освоювати новi казарми без свого командира?

– Аж нiяк, гер оберст! – заперечив Засмужний. – В iнший час я не насмiлився б залишити дивiзiон у такiй ситуацii. Мое село Кам’янка Лiсна лежить у декiлькох милях звiдси.

Я знаю, що драгуни вiльнi до завтрашнього свiтанку, коли вони вирушатимуть до нового мiсця. Я пiдрахував, що доберуся додому до вечора, переночую в рiднiй хатi, а удосвiта повернуся сюди, щоб з усiма виiхати до Кам’янки Струмиловоi.

– Пiдiйдiть сюди, – запросив його полковник. – Покажiть, де знаходиться ваш дiм.

Засмужний з деяким острахом пiдiйшов до столу, пару секунд пошукав на мапi i смiливо тицьнув пальцем на свiй хутiр.