Настане день, закінчиться війна…

Навiть найближче майбутне обiцяло для них бути спiльним.

Розмова в основному точилася навколо сьогоднiшньоi подii, неначе на замовлення погоди.

– Отець вже приiхав? – поцiкавився Теодор.

– Уже, – вiдповiв Бучма. – Його привiз фiрман.

– А владика?

– Ще немае. Та й не солiдно йому приiжджати перед iншими отцями i чекати, поки всi позбираються.

Тут Березовець торкнувся Засмужному плеча i насмiшливо кивнув:

– Дивись!

Теодор повернув голову, куди показував друг, i насупив брови. Стрiмголов до нього бiг брат Юрко.

Усi з цiкавiстю подивилися на Теодора. Вони знали, який у нього не по роках крутий норов. А вiн спочатку подивився у натовп, сподiваючись побачити принаймнi пiвдюжини хлопчакiв. Але за молодшим братом нiхто не гнався.

– Ну? – суворо запитав Теодор, коли Юрко захеканий зупинився перед ним.

– Я… бачив… – Хлопець вiд бiгу не мiг зв’язати слова у речення.

– Як мiнiмум святого отця, – вставив Максим.

– І що ти бачив? – Теодор не полишав надii дiзнатися причину поведiнки брата.

Йому було неприемно, що Юрко пiдставив його перед друзями, i все ж вiн не хотiв карати брата тут.

– Там… Йван, – нарештi знайшовся той.

– Який Іван? – не зрозумiв Теодор. – Говори яснiше.

– Наш Йван.

Теодор нерозумiюче подивився на хлопцiв, потiм знову перевiв погляд на брата.

– Що ти вигадуеш?! Звiдки йому тут бути? Йому ще пiвроку служити. Юрку, я тебе попереджав…

– Я говорю правду, – ображено мовив брат. – Я його бачив.

– Юрку… – повторив Теодор, але його перебив Осип.

– А це не вiн? – запитав, показуючи на одиноку постать.

Це був високий молодик у вiйськовому одностроi.

– Точно, Іван, – подав голос Бучма.

Тим часом вiйськовий окинув поглядом натовп, когось шукаючи, нарештi зупинився на iхнiй групi i направився до них.

– Іван, – впевнено повторив Осип.

Усi уважнiше придивилися до нього. На Івановi був однобортний мундир темно-синього кольору, на якому вгадувалися шiсть золотих гудзикiв.

Невисокий, злегка скошений стоячий комiр мав клапани бордового кольору; такий же колiр мав i обшлаг на рукавi.

Чорнi хромовi чоботи виблискували на сонцi. На головi красувалося шако[1 - Інакше чако – головний убiр пiхоти.] такого ж, як мундир, кольору з жовтим двоголовим орлом.

Неймовiрним чином, але це дiйсно був старший брат Теодора та Юрiя.

Теодор недовiрливо востанне поглянув на прибулого i першим зробив крок назустрiч. Брати обнялися.