Настане день, закінчиться війна…

 – Зрештою, менi однаково, поки мене тут немае.

– А чого ти таку маленьку знiмку зробив?

За цiею суперечкою iх застала мати. Вона з невiсткою ходила до комори, щоб набрати якоiсь iжi. Натомiсть Теодор поставив сумку на стiл i вийняв двi буханки армiйського хлiба. За формою вони дуже вiдрiзнялися вiд тих, що пекли у селi, тому жiнки з цiкавiстю iх оглянули.

– І ще…

Теодор полiз у внутрiшню кишеню мундира i вийняв декiлька банкнотiв.

– Ось! Накопив дещо, – винувато сказав вiн. – Берiть. Це менi на службi не дуже знадобиться, а вам вони бiльше потрiбнi.

Час минав непомiтно, але швидко. Вже повернувся з гульок Юрко й урочисто показав братовi неушкоджений шолом; вже запалили гасову лампу, i свiтло вiд неi вiдкидало на стiни великi тiнi; вже пiшла вiдпочити змучена Настуня; вже лягла мама, що не хотiла вiдходити вiд сина, якого не бачила довгих два роки; вже вигнали спати наймолодшого брата, а Іван з Теодором все розмовляли i розмовляли. Здавалося, переговорили все, а щоразу несподiвано виникали новi теми для розмов.

Зрештою Іван згадав, що Теодоровi завтра рано вставати i що вiн все-таки старший брат, тому владним жестом завершив розмову й наказав вiдпочивати.

Москвофiл

Через якiсь незрозумiлi для нього обставини Теодор Засмужний прослужив у вiйську до середини грудня 1908 року. Як йому розповiли потiм, усю осiнь адмiнiстрацiя Львова i командування 9-го драгунського полку (як, зрештою, й iнших вiйськових з’еднань iмперii) готувалися до визначноi дати: другого грудня виповнювалося шiстдесят рокiв правлiння цiсаря Франца Йосифа Першого.

Того ж дня усiм вiйськовим 9-го Галицько-Буковинського драгунського полку ерцгерцога Альбрехта урочисто вручили ювiлейний хрест з профiлем цiсаря. А вже десятого грудня його викликав до себе обер-лейтенант фон Шлосман.

– От i пiдiйшла до кiнця ваша служба, герфайтер Засмужний, – сказав вiн. – Завтра зранку можете вiдбути додому. Сiдайте!

Теодор Засмужний, з цього моменту вже демобiлiзований драгун, сiв на запропоноване крiсло.

Вiн ще не звик до новенькоi нагороди на грудях, тому час вiд часу скошував погляд на неi. Через стiл командир ескадрону мав таку ж медаль – золотавий хрест з барельефом цiсаря на трикутнiй бiлiй з червоними смугами колодцi. Правда, на грудях фон Шлосмана красувалася ще пара нагород, i найновiша скромно висiла останньою.

– Ви були хорошим драгуном i унтер-офiцером, Теодоре, – сказав фон Шлосман.

– Дякую, гер обер-лейтенанте, – вiдповiв Засмужний.