Отроки княжича Юрія

Але нiхто не наважився залишитися за теплими стiнами. За дивною процесiею спостерiгали нечисленнi ратники.

Глiб на чолi десятникiв вийшов за ворота i зупинився. Видно, на Щекотiв вже давно не нападали. Це новий воевода зрозумiв, стоячи на насипу перед брамою (а не навiсному мосту). Повертiвши головою у рiзнi сторони i чудово розумiючи, що виглядае не дуже солiдно, Глiб, тим не менше, продовжив, неначе не було нiякоi перерви:

– Я хочу, щоб зараз же ви зiбрали людей, яких тiльки можна. Всiх! І ратникiв також.

Гаяти часу не можна. Людей направити вгору рубати гiлки. Розкласти iх на днi того, що ви так смiливо називаете ровом. І пiдпалюйте. Гiлок мае бути багато, земля повинна розмерзнутись. Розтане земля – знiмете грунт. Дiйшли до мерзлоти – знову пiдпалили. Невже так важко буде це зробити? Князь покинув Щекотiв незадоволений.

Глiб вперше згадав про розмови Лева Даниловича.

– Роботу не припиняти нi на мить! – продовжив воевода. – Рiв мае бути глибокий. У два моiх зрости.

– Але воеводо! – виступив наперед десятник Ярополк (Глiб згадав, як його звати). – Так, ти правий: таким чином ми викопаемо рiв. І встигнемо до приходу полякiв. Але вогонь буде великий i високий. Боюся, що таким чином ми викопаемо рiв, але спалимо частокiл.

– А ви не бiйтеся! – вiдказав Глiб. – Змочiть дерево водою – i вогонь його не вiзьме, i коли воно замерзне, то важче його буде взяти. І ще…

Вiн тупнув ногою по замерзлiй землi.

– Ось цього тут не мае бути. Вирити рiв i пiдвiсити мiст.

– Але тут немае моста! – вигукнув хтось.

– Так зробiть!

Глiб обвiв десятникiв поглядом i, повторивши: «Робiть!», – повернувся у фортецю.

А десятники розбiглися виконувати свою роботу.

Глiб тим часом зайшов всередину вiдведеного йому будинку i стомлено опустився на лаву. Вiн вирiшив не контролювати, як виконуються його розпорядження. Вирiшив почекати. А поки що можна i чимось пiдкрiпитися.

– Є тут хтось? – голосно запитав вiн, мало при цьому сподiваючись на те, що хтось вiдгукнеться.

На його велике здивування, боковi дверi, скрипнувши, вiдчинилися. У кiмнату увiйшла старша жiнка i зупинилася в нерiшучостi. – Як тебе звати? – запитав Глiб.

– Бояна, пане!

– Ти готувала для попереднього воеводи?

– Так, пане!

– Що ж, неси! Перевiримо, чи, може, у цьому причина поганоi роботи мого попередника.

Почувши таке, жiнка продовжувала стояти в нерiшучостi, потiм обернулася i залишила кiмнату.