Отроки княжича Юрія

Не встиг Глiб привiтатися зi свояком, як iх обох запросили до князя.

Лев був не один. З ним у залi сидiв Юрiй. Констанцii цього разу не було.

Пiсля звичного у таких випадках початку князь Лев Данилович повiдомив:

– Я задоволений твоею роботою, Глiбе. Те, що ти так швидко впорався iз пiдготовкою до походу, дало менi можливiсть вирушити, не чекаючи Великодня. Тим бiльше, що земля вже пiдсохла i найближчими тижнями не варто боятися дощiв. В усякому разi так мене запевнили моi вiщуни.

Тому вирушаете ви у понедiлок. Воеводо, ти впевнений, що вам вистачить п’ятдесят отрокiв?

– Впевнений, князю, – вiдповiв Глiб. – Тут головне не цифра. П’ятдесят воiв чи сто – ролi не грае. Дорога далека i не вiдомо, що нас чекатиме. А у своiй дружинi я впевнений.

– Я також, – пiдтвердив Юрiй. – Пiд Гозлицею вони стояли як леви.

– Давай без порiвнянь, – скривився князь. – Що ж, нехай буде по-вашому. Твоi, воеводо, люди – тобi й вiдповiдати. Богумиле!

– Так, князю! – виступив наперед той.

– Перед вiдбуттям я вручу тобi охороннi грамоти – свою i Ногая. Колись беклярбек спрезентував iх менi, але жодного разу використати не довелося. Це на той випадок, коли вас перестрiнуть монголи. Ну i послання до князя Святослава Ярославовича. Прошу вас не затримуватися там, у Тверi. Ми вас чекатимемо. Можливо, одразу пiсля весiлля нашого сина доведеться вiдправитися у новий похiд.

Почуте вразило молодих чоловiкiв, але не спантеличило.

Зараз для них головною була поiздка, а про майбутнiй новий похiд вони подумають, якщо… повернуться з цього.

А що iх чекае, напевне, знав лише Бог i… посол Михайло, але вiн, як i належить справжньому пословi, мовчав. Тому Богумилу й Глiбу наразi доводилося сподiватися лише на мечi пiдлеглих воеводи.

IV

Хоч держава Лева Даниловича офiцiйно i простягалася до Переяслава, а сам правитель iменував себе князем Киiвським, фактично княжа влада заледве сягала до рiчки Горина?,[15 - Давньоруська назва рiки Горинь.

] на березi якоi на мiсцi дотла спаленого монголами Кам’янця зовсiм недавно тi ж таки монголи дозволили звести нове мiсто, назване Заславом?.[16 - Сучасне мiсто Ізяслав.] Далi лежала сумнозвiсна болохiвська земля, знищена Данилом i забута Сараем, озлоблена на всiх i вся, тому особливо небезпечна. І хоч вiд Заслава до Киева пролягав торговий шлях, гостям тут не були радi.