Поміж двох орлів

Але, ваша величносте, мушу нагадати, що Смоленськ – древня фортеця, спецiально пiдсилена ще Борисом. Такий захiд – взяття Смоленська – вимагатиме вiд нас багато часу, пiхоти i гармат. Якщо ж визнати прiоритетом посадити на московський трон Владислава, безумовно, найкраще рухатися Сiверськими землями. Там замки дерев’янi, i взяти iх тими засобами, якi будуть недостатнiми пiд Смоленськом, виявляться набагато легше.

– Вельможний пан гетьман вже хоче завести нас у своi сiверськi лiси! – вставив Ян Потоцький. – Складаеться враження, що пан гетьман не знае, що найближча дорога на Москву лежить через Смоленськ!

– Саме тому московити й укрiпили його! – парирував Жолкевський.

 – Для його взяття у нас немае нi сил, нi гармат. Та й час ми втратили. Нам потрiбно зiбрати вiйсько, а воно на даний момент не готове, жовнiри давно не отримували платнi. Ми можемо виступити не ранiше жнив; поки вiйсько дiйде до московського кордону, настане осiнь. Ваша величносте, смiю нагадати вам про вашого прадiда Казимира, який, маючи велике вiйсько, застряг пiд Бреславцем лише тому, що пiзно вiдправився на вiйну.

– Ваша милосте! Зараз не час згадувати прадiда його величностi! – пiдхопився Потоцький. – І Смоленськ – не Бреславець сто п’ятдесят рокiв тому. Кузен шановного пана канцлера (легкий кивок головою в сторону Лева Сапiги) писав його величностi, що, прямуючи повз Смоленськ на пiдтримку нашим жовнiрам пiд Москвою, до нього прийшли бояри з мiста i говорили, що мiсто згодне пiдкоритися, якщо пан Сапiга захотiв зайняти його iменем його величностi, а не самозванця.

Не думаю, що вiдтодi щось змiнилося.

– Зараз у Смоленську Скопiн, – вставив Ходкевич.

Ян Потоцький, здавалося, не чекав вiд литовського гетьмана заперечення, але вiдразу опанував себе i, повернувшись до короля, махнув рукою.

– Зелений ще! – мовив.

– Може, i зелений, але це не завадило небожу царя Василiя запросити у Московiю допомоги у князя Судерманського, – заперечив Карл Ходкевич.

У присутностi Сигiзмунда ІІІ, який вважав себе королем Швецii, воеводи уникали називати так Карла ІХ.

– Боюся, що нам доведеться повозитися з ним, – закiнчив Ходкевич.

– Зрештою, Смоленську фортецю можна взяти, – раптом озвався Олександр Гонсевський, чим дуже здивував не тiльки Жолкевського. – Для цього достатньо декiлька сотень пiших i кiнних. Не думаю, що це такий вже твердий горiшок.

Бiльшiсть присутнiх – i Стадницький, i Сапiга, не кажучи вже про Потоцького – закивали головами.