Без козиря (збірник)

 – Роздай нiмцям, може, й серед них знайдеться порядна людина, i нiмцi не всi однаковi, прочитае й подумае, якi вони тут бажанi.

Хтось принiс звiстку, що Моренковi солдат прострелив ногу.

– Скалiчив на все життя хлопця.

Це викликало серед шахтарiв обурення: хоч би було за що!

– Оце в них така культура?

– А треба уважати нiмецького солдата, – сказав Задоя, – раз запросили.

– Ти запрошував, так i уважай, коли тобi хочеться!

Надвечiр до крамницi пiд'iхав критий брезентом грузовик, з якого визирали нiмецькi солдати в м'яких кашкетах з гудзиками посерединi.

– Везуть, везуть! – зарепетував Задоя. – А що, не я казав? Це такий народ, що не обдурить. Я перший у черзi.

Тим часом зайшло трое солдатiв. Вони мовчки оглянули крамницю i, не звертаючи уваги на намагання крамаря розпитати, чого iм треба, почали виносити сало, смалець, ковбаси й мануфактуру. Полицi засвiтили ребрами. Один iз солдатiв у великих опуклих окулярах написав щось на клаптику паперу i з посмiшкою на бiлявому обличчi сказав:

– Полюшайт фон дивiзiон.

Крамар i тепер хотiв вдячно кивнути головою, але Гнат Убогий розсмiявся:

– Пiсля дощика в четвер!

– Не сьогоднi, так завтра привезуть, – розгублено твердив Задоя.

Увагу тих, що були в крамницi, привернув крик на вулицi. Репетував селянин на возi, запряженому сiрим жеребцем. Двое нiмецьких солдатiв, вхопивши за вуздечку коня, силкувалися спрямувати його пiд паркан, а селянин, хльоскаючи його по гладких крижах вiжками, звертав на дорогу.

Молодий жеребець, затятий вудилами, здригаючись вiд ударiв, ставав на дибки й крутив воза на мiсцi. Пiдбiг третiй солдат i схопив у своi руки вiжки.

Пiд парканом жеребця випрягли з воза, а отетерiлому селяниновi видали бiлий клаптик паперу. Папiрець, списаний олiвцем, пiшов по руках шахтарiв. Зрозумiти його змiст, крiм цифри «24» i «1918», нiхто не мiг.

Але цифри визначали тiльки дати: 24 квiтня 1918 року.

– Полюшай, дядьку, фон дивiзiон! – похитав головою Гнат Убогий.

– Може, й виплатять, – уже непевно сказав Задоя.

До крамницi ввiйшов Максим Мостовий. Почувши останнi слова, вiн роздратовано сказав:

– Виплатять, тiльки не нам, а панам! Гадаете, нiмцi за одним салом прийшли на Вкраiну? Центральна Рада видала вже наказ: «Продовжувати жити в старих умовах».