На нашем сайте вы можете читать онлайн «Без козиря (збірник)». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Без козиря (збірник)

Автор
Дата выхода
11 апреля 2013
Краткое содержание книги Без козиря (збірник), аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Без козиря (збірник). Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Петро Панч) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Петро Панч (1891—1978) (справжнє ім'я Петро Йосипович Панченко) – відомий український новеліст, романіст, автор казок для дітей. У роки громадянської війни він спочатку воював на боці петлюрівців (цей факт не афішувався за радянських часів), а потім перейшов до лав червоноармійців.
Темі громадянської війни присвячений перший роман Петра Панча «Облога ночі». Гордій Байда, шахтар з Донбасу, все своє життя довбав вугілля в забої і не цікавився політикою. Але настали тяжкі часи: в рідній Калинівці хазяйнують німці, а на владу претендують також більшовики, петлюрівці, гетьманівці. Як жити далі? Тим паче, що сини Гордія обрали різні шляхи: старший, Клим, червоноармієць, а молодший, Ілько, анархіст.
До книжки також включено повісті: «Без козиря», в якій описаний Брусиловський наступ російської армії, та «Голубі ешелони», що розповідає про трагедію петлюрівського офіцера Лец-Отаманова, який боровся за самостійну Україну, що мала стати за сестру всій Європі і Росії, але, як завжди, її намагаються віддати на поталу іноземним загарбникам.
Без козиря (збірник) читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Без козиря (збірник) без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вони блищали холодною сталлю, а м'язисте смугляве обличчя вiбрувало вiд стриманого гнiву.
– Може, й комiсар!
Таким Клима батько ще не бачив нiколи i мимоволi вiдступив. Його вразив цей опiр. Два роки вiн працював з сином у одному вибоi i вперше оце побачив його таким. Оскаженiлий вiд думки, що вiн уже поступаеться перед дiтьми, i вiд страху перед неминучими клопотами, Гордiй Байда стиснув кулаки, схожi на довбнi, i кинувся на сина. Клим напружився, схопив батьковi кулаки i з досадою вiдкинув iх вiд себе, як грудки вугiлля з вибою.
– Не чiпайте мене, тату! – Груди важко заходили пiд шинеллю.
Ілько, блiдий вiд недокрiв'я, з гострими плечима, забiгав по маленькiй кiмнатi i злякано закричав:
– Перестаньте, перестаньте!
Клим, готовий до захисту, стояв з витягнутою вперед головою. На крутих в'язах випиналися жили.
– Не чiпайте, кажу! Краще нехай буржуi спробують моiх кулакiв. – Нахилився, поцiлував у сиву голову матiр, а братовi кинув: – Щоб ти допомагав батькам, а коли треба буде, то й бiльшовикам.
Гордiй Байда розгублено подивився вслiд. Його збентежило кинуте Климом: «Може, й комiсар!» Вiн почав пригадувати попереднi розмови з сином, передумувати сьогоднiшню суперечку й вiдчув у Климових словах правоту. Але ж образа туманила розум. Батько, виходить, уже дурний! Тiсна землянка, злиднi, невiдомiсть здавили враз його, як петля, накинута на шию. Розкидаючи важкими чобiтьми стiльцi, вiн люто зиркав на дружину – хоч би писнула, хоч би на нiй зiгнати злiсть! Але переполошена Харита чорною мушкою прилипла до стiни в темному кутку й там нiби занiмiла.
Байда насунув на очi шапку й вийшов на вулицю. Майже з кожноi землянки виходили шахтарi з торбинками за плечима й простували до кам'яного будинку, в якому мiстилася селищна Рада депутатiв i бiля якого стояли вже пiдводи. З кожним iз цих шахтарiв Байда працював не один рiк пiд землею, i сум лягав йому на серце. Ідуть i прощай не кажуть! Розгнiваний, розгублений, Байда проводив iх злими очима й машинально бубонiв:
– Ідiть, iдiть! Ми вже свое вiдходили.
Того ж вечора червоногвардiйський загiн з новим поповненням покинув селище. Хтось високим тенором почав було пiсню, але, не пiдтриманий iншими, стих, змовк.
Коли вiд будинку опустiлоi Ради депутатiв вiд'iхала остання пiдвода, а з нею i голова Ради Федiр Гливкий, у селищi враз запала глибока тиша. Заплаканi жiнки й принишклi дiти сумно дивилися в степ, де вже маячили тiльки поодинокi темнi цятки.


