Без козиря (збірник)

Та й де ще тi нiмцi!

– А ви будете чекати, доки над вухом стрельнуть?

Калинiвка лежала при широкiй дорозi. Могло трапитись, що якiсь вiйськовi частини заскочать i до селища, з цим про себе погодився Байда. А коли прийдуть нiмцi, то неминуче спитають за сина. Потерпаючи вже за можливi утиски i все ще не втрачаючи надii умовити Клима, спитав уже лагiднiше:

– А тут такi люди й не потрiбнi?

Клим, може, й розумiв, що боротися з нiмцями буде важко, але що ж, так покiрно й лiзти до них у ярмо? Про його настрiй свiдчили роздратованi рухи i скупi слова.

– Скiльки треба – залишать.

– Ну, ото ти й залишишся.

– То вже не вам це вирiшувати. Є люди, якi не тiльки за свою шкуру тремтять. Читали, що в «Голосе солдата» пишуть?

– А хто ж буде вирiшувати про моiх дiтей – «Голос солдата»? А батькiв голос уже нiчого й не значить?

– Розумнi батьки вже за рушницi взялися, щоб краще дiтям жилося.

Це вже що? Яйця курей учать! Гордiй Байда аж остовпiв. Мало йому, що морочать голову рiзнi Мостовi! Очi, захованi пiд острiшками брiв, почали наливатися кров'ю.

Дiти вже починають йому перечити, наче вiн ще змалку не привчав iх до послуху. Але Клим мав уже власний розум i кулаки не меншi за батьковi. Дорiкнувши батьковi, вiн тiльки на мить спалахнув i почав збиратися в дорогу. Вогка торбинка була порожня.

– Дайте, мамо, чисту сорочку.

Затуркана мати, висхла на роботi, знала чоловiкiв норов.

– Послухайся, синку, батька, – сказала вона благально. – Там i сорочки нiкому буде випрати.

Не йди!

– Куди там вiн пiде! – крикнув батько, все ще певний своеi сили.

– До Червоноi гвардii, тату! – пояснив простодушно Ілько, менший син. Заздрi вогники в очах видавали його настрiй.

– І ти б, може, пiшов? – клiпнув на нього батько. – Розпаскудилися як, тiльки б байдики бити!

Клим укинув до торбинки вищерблену дерев'яну ложку, пару онуч, закинув за плечi рушницю на мотузцi й надiв шапку. У матерi в запалих, вицвiлих очах проступили сльози.

– Так ви сорочки не дасте? – Клим придушено зiтхнув.

 – Ну, якось i так обiйдусь.

Мати уткнулась у сухi долонi i почовгала до скринi.

– Ти чув, що я тобi сказав? – запитав батько, вже закипаючи вiд образи. – Чув, питаю?

– Чув, тату. А от ви, мабуть, не чули, що революцiю хочуть задушити.

– А ти що, комiсар? Роздягайся! – І вiн смикнув його за рукав.

Клим мав батькову вдачу. Густа кров ударила йому в обличчя. Вiн повiльно обернувся i вiд рукава звiв на батька очi.