Без козиря (збірник)

Максим Мостовий поiхав до Юр'iвки, щоб налагодити зв'язок з районним комiтетом, який уже розгорнув у пiдпiллi роботу.

Звiстка ця вплинула на присутнiх, як пiдмога на обложених у фортецi. Гриць Духота мав доповiсти про пiдготовку похорон Хабiбули. Чекали тiльки на Моренка, якому було доручено зв'язатися з шахтою номер чотири. Для конспiрацii на столi стояла пляшка каламутного самогону i миска капусти. Капуста апетитно пахла конопляною олiею. То один, то другий пучкою знiмали з миски бурштиновi пацьорки капусти i кидали в рот.

Смачно приплямкуючи, вони перекидалися словами. Їхнi думки знову повернулися до становища на шахтi:

– Проти кулеметiв з голими руками що ти вдiеш? А людей розполохають.

– А головне, каже Максим, треба, щоб i iншi шахти – разом.

– Треба це дiло скорiше взяти бiльшовикам до своiх рук, а то в спiлцi тепер нароблять.

– Вони вже одверто в одну дудку грають.

– Наволоч меншовицька! Що той голомозий менi сьогоднi загнув. – Сухий пiдбив пальцем вицвiлi вуси, пiд ними посмiхнулися блiдi вуста.

 – Для того, каже, щоб захищати робiтникiв, треба сваритися з адмiнiстрацiею, а коли ми будемо сваритися, тодi нас розженуть…

– Ну, й пустили Байду по свiту.

– А вiн гадав – до староi кадри не причепляться.

– Забастовку треба, але таку забастовку!

– Що тобi казав Максим, Гнате?

– Скажу, ось нехай прийде Василь.

Моренко не з'являвся. Це вже починало дратувати.

– Давайте обговоримо перше питання, – сказав Семен Сухий, витер долонею вуси й поклав руки на колiна, нiби на нього навели фотографiчний апарат.

За вiкном почулися кроки.

– А чекайте, здаеться, йде! – Гнат Убогий пiдiйшов до вiкна й вiдхилив жiночу хустку, розiпнуту замiсть фiранки на iржавих гвiздках. У ту ж хвилину вiн смикнув назад кiнець хустки i перелякано втупився в присутнiх:

– Здаеться…

У дверi забарабанив важкий кулак, i разом донiсся приглушений голос:

– Вiдчинiть!

– Варта!

За столом нiхто не змiнив пози. Тiльки Гриць Духота для чогось переставив миску з капустою.

У вiдчиненi дверi увiйшов, як грубо обтесана колода, начальник варти Кiт-Котенко. Із-за його спини iще витикалися сiрi папахи. Кiт-Котенко втяг червоним носом повiтря, i його зеленуватi, глибоко посадженi очi сласно заблищали.

– Панахидку справляете? – І вiн набрав пучку капусти. Жовтi волокна, упавши з-пiд рук, лягли на темному столi примхливим вiзерунком. – А хто тут хазяiн?

Гнат насуплений стояв бiля вiкна.