На нашем сайте вы можете читать онлайн «Без козиря (збірник)». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Без козиря (збірник)

Автор
Дата выхода
11 апреля 2013
Краткое содержание книги Без козиря (збірник), аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Без козиря (збірник). Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Петро Панч) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Петро Панч (1891—1978) (справжнє ім'я Петро Йосипович Панченко) – відомий український новеліст, романіст, автор казок для дітей. У роки громадянської війни він спочатку воював на боці петлюрівців (цей факт не афішувався за радянських часів), а потім перейшов до лав червоноармійців.
Темі громадянської війни присвячений перший роман Петра Панча «Облога ночі». Гордій Байда, шахтар з Донбасу, все своє життя довбав вугілля в забої і не цікавився політикою. Але настали тяжкі часи: в рідній Калинівці хазяйнують німці, а на владу претендують також більшовики, петлюрівці, гетьманівці. Як жити далі? Тим паче, що сини Гордія обрали різні шляхи: старший, Клим, червоноармієць, а молодший, Ілько, анархіст.
До книжки також включено повісті: «Без козиря», в якій описаний Брусиловський наступ російської армії, та «Голубі ешелони», що розповідає про трагедію петлюрівського офіцера Лец-Отаманова, який боровся за самостійну Україну, що мала стати за сестру всій Європі і Росії, але, як завжди, її намагаються віддати на поталу іноземним загарбникам.
Без козиря (збірник) читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Без козиря (збірник) без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вiн чув, що у в'язницях глузують з новакiв, вигадують всякi витiвки: то охрещують, то постригають на арештанта, i намагався якось вiдтягти неприемну хвилину. Але, пiдглядаючи далi, все бiльше дивувався: в камерi не чути було нi брутальноi лайки, нi зубоскальства. І звертались вони один до одного то «товариш», то величали по батьковi, а селянина – дядьком Пилипом називали. Тiльки на хлопця казали просто – Ваня. Цей обернувся до патлатого i спитав:
– Товаришу Троян, сьогоднi новий буде чергувати по камерi?
– Нехай обживеться.
– Теж шахтар?
В'язень, схожий на Гната Убогого, глянув на Байду i покрутив головою:
– В Горлiвцi такого не бачив.
– А менi вiн щось здаеться знайомий з обличчя. Ну, товаришi, починаемо день! Вставай! Ваню, дядьку Пилипе, сьогоднi треба генеральну уборку зробити.
Йому нiхто не перечив, i Байда зрозумiв, що Троян тут за старшого. Вiн пiдвiвся й собi:
– Може, i я чим допоможу?
– Прийде i до вас черга.
– З Калинiвки, – уже охоче вiдказав Байда.
– Так ви, може, й товариша Мостового знаете?
– А чого б же не знати. Оце ж при ньому i взяли мене.
– Живий Мостовий? Чуете, товаришi, брехня, що пiдстрелили товариша Мостового. Ось товариш каже – бачив. Мостовий сидiв у нашiй камерi. Коли ви його бачили?
– На тому тижнi. Саме заворушка на шахтi почалась. Новий закон вивiсили, щоб дванадцять годин працювати, ну, шахтар, звичайно, збунтувався, а тут Максим – здрастуйте! Прямо в саму пащу гайдамакам.
– Йому тепер попадатися – значить, просто на шибеницю. Вiн тут тюремщикiв до сказу доводив. Як не катували – нiкого не видав. Усе допитувались, скiльки на шахтi комунiстiв, хто вони, де вони.
– А де ж iм бути? Пiшли в Червону гвардiю.
– А Мостового не вберегли. У вас там на шахтi не густо комунiстiв, Гливкий i Клим Байда, кажуть, з Червоною гвардiею пiшли. Знали такого Клима Байду? Розумний хлопець.
– Та трошки знав, – збентежено вiдказав Гордiй. – Тiльки, виходить, не зовсiм.
– А вас як звати?
– Байда! – вiдрубав вiн, враз вiдчувши гордiсть за сина.
Тепер збентежився Троян. До них пробирався, витягнувши худу шию, цибатий парубiйко. Троян непомiтно штовхнув Байду колiном.
– Однофамiлець, чи як? – І знову штовхнув колiном.
Припустився раз Гордiй дурницi з сином, нiчого грiха таiти – сплохував, але вдруге вiн не вiдмовиться вiд сина.




