Без козиря (збірник)

Одне тiльки iх рiзнило: в словах Трояна завжди чулась зненависть до панiв, до експлуататорiв, а Попсуй усе серединка на половинку. А коли ще й дядько Пилип пiсля одноi такоi суперечки сказав, кивнувши на Попсуя: «Сказано, пан: iсть мужицький хлiб, а мужика нi в що не ставить!» – Байдi стало зрозумiло, що не одним вони миром мазанi.

З того часу Байда перестав слухати розказнi Попсуя i завжди тримав руку Трояна. Якось Троян одержав з волi записку в цигарках i враз визвiрився на Попсуя:

– От до чого довела ваша заяча полiтика: гетьман уже вiдновлюе власнiсть на землю, фабрики й заводи знову повертае хазяям.

– Я його не обирав, гетьмана!

– Так потакав.

– Тепер вони так прикрутять, що й на печi нiхто не всидить, – сказав дядько Пилип.

– Попсуi всидять, – кивнув Косов. – Меншовики й до гетьмана присусiдяться.

– Я комiсарiв не потребую! – враз заверещав Попсуй. – Може, гадаете, що це Луганський загiн?

Косов зблiд. Саме про його комiсарювання в загонi й допитувався слiдчий. Знало про це лише кiлька чоловiк у камерi.

Вiн стиснув кулаки й кинувся до Попсуя, але мiж ними став Троян:

– Чекай, Косов. Винюхав, значить?

– Не ваша справа! Я не бажаю з вами балакати, я, я… – i вiн затарабанив у дверi.

Але в очко визвiрився вартовий i загрозливо гаркнув:

– Вiдiйди, шпана!

– Як вiн зразу його впiзнав! – зареготав Карбований.

Того ж вечора Попсуя викликали на допит. За пiвгодини вiн повернувся, i, намагаючись нiкому не дивитися в очi, зiбрав своi речi, i, навiть нi з ким не попрощавшись, пiшов.

Серед ночi викликали слюсаря Косова. Назад вiн уже не повернувся. В камерi не спали до самого ранку. Троян ходив зосереджений, з мiцно стиснутими губами, а коли побачив, що всi перейнялись якимось страхом, з докором сказав:

– Без жертв, товаришi, не обiйдемось. На те боротьба. Тепер самi побачили, як попсуi продають революцiю. Ідiть-но сюди, будемо газету читати, а потiм скажу, як вона потрапила до нас.

Розгорнувши газету, Троян вдоволено вигукнув:

– Ну от, я ж казав, що народ не буде ходити в нiмецькому ярмi.

Забастували залiзничники! Це ж яка допомога селянам! Нiмцi тепер не зможуть вивозити хлiб, перекидати вiйська для придушення повстань. От вам, товаришi, плоди нашоi агiтацii. А тепер ще треба, щоб шахти стали. Чуете, товаришi шахтарi? Та проти такоi сили не те що триста тисяч окупантiв, а й удвое бiльше нiчого не вдiють! Навiть коли й зламають страйк залiзничникiв, усе одно паровози без вугiлля не поiдуть.