Без козиря (збірник)

Гриць Духота на восьмому номерi влаштувався.

Гордiй Байда пересмикнув губами. Це питання поки що вирiшив за них Сивокiз. Вiн нiби навмисне зустрiвся першим у селищi:

– З курорту? Мабуть, добре вiдпочив? – Сивокiз глузливо оглядав його охлялу постать.

– Та ще обушок з рук не випаде. – Байда сказав це не без задньоi думки. Вiн був певен, що Сивокiз догадаеться, до чого тут обушок.

Технiк стяг губи набiк, насупився:

– Обушком не обушком, а язиком, напевне, будеш працювати. Ти ще не здумай швендяти менi по шахтi.

– Прокажений я, чи що?

– Прокажених, може, треба тiльки за мiсто вивозити, а таких, як ви, й стрiляти мало. Каламутите, iдоли, Росiю.

– Оце нiби ми й про роботу побалакали?

– Оце й побалакали. А хочеш роботу, можна дати. – Вiн прищурився i з витримкою втупився йому просто в очi. – Може, ти порозумнiшав за цей час? Тебе вони не будуть боятися. Робота неважка: коли-не-коли менi б сказав, хто там базiкае. Про це можеш ще подумати, i тодi виходь на роботу.

– Як Юда, значить, Cyca Христа? – збурена кров ударила Байдi в лице.

Образа на технiка знову стиснула його кулаки. Але Сивокiз, мабуть, теж згадав колишню образу i тепер, почуваючи свою зверхнiсть, уже одверто знущався з Байди:

– Бiльшовики ж кажуть, що не було Христа. Все це, мовляв, вигадка. А раз вигадка, значить, i грiх – вигадка. Я ж тебе не силую! – Вiн знизав плечима. – Не ти перший. Брикались i iншi, доки дурощi сидiли в головi.

Про це Байда не хотiв говорити товаришам. Вiн ще попробуе, як Гриць Духота, «пострiляти» роботи на iнших шахтах.

Не скрiзь же засiли сивокози. Вiд його пропозицii Байдi неприемно шкрябало на серцi, нiби вiн уже вчинив цю мерзоту над своiми товаришами. Прощаючись, Семен Сухий пошепки сказав:

– Максим Мостовий учора був. Треба тобi буде з ним побачитись.

– А в кого вiн стоiть?

– Вiн десь поiхав. Повернеться – скажу.

Ще не розвiявся дим вiд цигарок, як дверi знов прочинились i в хату вскочила Маруся. Струнка, вродлива, мов купана в любистку, вона внесла з собою запах осiннього бадьорого вiтру.

Вiд нього у Марусi горiли матовi щоки, на якi дражливо спадали чорненькi кучерики, а круглi сiрi очi вигравали переблисками. Побачивши Гордiя Байду, вона здивовано звела тоненькi брови.

– А я й не чула, здрастуйте, дядьку Гордiю! Здрастуйте, Петрiвно!

– Здоров, здоров, дочко. Чи по сусiдству живеш?

Маруся знiяковiла, повела плечем i нiби вперше помiтила, що на кофтi е поли, а на них рiжечки.