Без козиря (збірник)

– Нiде солi не дiстану, хоч би пучку.

Харита витерла пальцями кутики губ i обласкала ii добрими очима.

– Здоров, доню. Вона, спасибi ш, частенько мене навiдувала. Посидимо, посумуемо, поплачемо разом – воно й веселiше стане.

Маруся гнула-розгинала мiж пальцями рiжечок поли.

– Може, про наших що-небудь чули?

– Про наших? – Байда кивнув головою, й посмiшка скотилась по вусах. – Не там же я, дочко, був, де ти думаеш.

Вона ще бiльше зашарiлась i вже не пiдiймала очей, прикритих довгими вiями.

– Ви знову вибшником пiдете в шахту?

– Мабуть! – Байда наморщив чоло. – Мабуть!

– А ви бачили такi книжки, що комiсари читають?

– Комiсари? А тобi навiщо такi книжки?

Почуваючи, як спалахнули не тiльки щоки, а й вуха, дiвчина прудко кинулася до дверей:

– Прощавайте!

– Ти ж солi питала!

Але Маруся, затуливши долонями лице, вже вискочила на вулицю.

– Все про Клима перепитуе, – хитнула iй услiд Харита.

– Гарна дiвчина, алюрна. Працюе?

– Та працюе.

Почула вiд Митька Куцого, що Клима на комiсара наставлено, зажурилася. Бачу, дiвчина щось носить на серцi. Чи не Ілько, думаю, дражнить, бачу ж – в'язне до дiвчини. Питаю: «Що тобi, дочко?» – «Куди менi, – каже, – темнiй, думати про комiсарiв». – «А ти почитай, – кажу iй, – книжку. Клим, бувало, i не iсть i не п'е, та все у ту книжку носом». Так то тiльки й чути було на кутку Марусин голос. А зараз як ногу вломила. Може, й справдi на вченiе пiшла. Удень-то знаю, що на шахтi працюе.

Гордiй Байда бачив, що його дружина, знесилена постiйною роботою бiля ночов з брудною бiлизною шахтарiв, солодко мрiе про невiстку, за якою у неi, може б, спочили натрудженi руки, але ii мрii зараз не доходили до нього. Голову сушила думка про злиднi, якi ще голоднiшими очима свiтили тепер з вогких куткiв землянки.

Всю нiч Гордiй Байда рипiв лiжком, чув, як прийшов Ілько i, не роздягаючись, упав на постiль; у хатi запахло перегорiлим самогоном.

– Ільку, Ільку!

На його голос нiхто не обiзвався, тiльки в хатинцi зарипiло лiжко пiд Харитою, i вона зiтхнула. Повз вiконце хтось пройшов, обережно ступаючи, i причаiвся. Байда згадав слова Семена Сухого: «Шпигунство розвелось у нас». Вiн затаiв дух. На шахтi невтомно чохкав паровик i знову нагадував йому про потребу «стрiляти» роботу. Потiм вiдчинилось вiконце, i в нього влiз непомiрно бiльший за вiконце хитрий i улесливий Задоя.