Без козиря (збірник)

Нiмецька вiйськова халабуда, воркочучи кованими колесами, обiгнула шахту i скоро порiвнялася з ними. Зустрiч з нiмецькими бундючними солдатами нiкому з них не могла бути приемною, i вони мовчки збочили з дороги. Гордiй Байда при зустрiчi з нiмецькими солдатами згадував або Ганса, або блакитноокого юнака, що нагадував пастуха.

– Є й серед них люди з понятiем, трудящi.

– Таких тут довго не тримають, – вiдказав Гриць Духота, – ми тут з двома нiби договорились уже, та ви знаете Ганса Курца. Мабуть, винюхало начальство, – не знаемо, де й подiлись.

– Курц прибiгав напередоднi: на фронт, каже, посилають.

Вiд халабуди пiдiйшов солдат iз посмiшкою на червоних губах. В руках у нього була новенька вуздечка. Всi трое здивовано перезирнулися.

Гордiй поторкав пальцями вуздечку й посмiхнувся:

– Чи ти хочеш нас загнуздати, чи що? Так на мене – i то велика.

Солдат повiсив уздечку на руку й дiстав iз кишенi французький ключ. Рiч була потрiбна, але не було потрiбних грошей. Солдат, гадаючи, мабуть, що й це iм не потрiбне, витяг iз-за пазухи новi штани.

– Чого це ти сгродуешся? Додому, чи що, збираешся?

На губах у солдата заграла задоволена посмiшка:

– Яволь!

Усi трое запитливо переглянулися. Гриць Духота й собi з посмiшкою на губах запитав:

– А в тебе револьвера або рушницi не можна купити?

– Рефольвер? – солдат подумав. – Яволь, мошна. Рефольвер нейн, можна гвер.

Домовитися перешкодив вершник, що скакав по дорозi. Солдат на мигах показав, що вiн завтра теж буде проiздити цiею дорогою, i побiг до своеi халабуди.

Пригода з солдатом чомусь нагадала усiм сiмнадцятий рiк, i вони знову без слiв перезирнулися.

– А не провокацiя, бува? Менi не подобаеться той вершник.

Гриць Духота з десятником повернули назад, а Гордiй Байда через стерню попростував до другоi шахти. Всю дорогу вiн розмiрковував над тим, що сказав нiмецький солдат, i нарештi прийшов до висновку, що радiти ще зарано: солдат, можливо, збирався тiльки у вiдпустку, а може, до Нiмеччини повертали цiлу частину.

Пiсля хвилинноi радостi вiн ще глибше вiдчув свое прикре становище i вже машинально попростував утоптаною стежкою, що вела в степ.

На сусiднiй руднi в шахтах працювали тiльки помпи. Пiд естакадами, на путях, заржавiлi рейки заростали бур'яном. У мертвих шкiвах свистiв вiтер, а копри в сяйвi золотого павутиння стояли, мов забутi на баштанах куренi. По селищу проходили поодинокi люди.