Без козиря (збірник)

А що повiрили старому, за це спасибi!

– Може б, ти взявся й загоном командувати? А то Василь необучений, та й важко йому з ногою!

– Коли доручаете, буду. Унтер-офiцером служив. А зброю вiд нiмцiв одiб'емо. Я вже надумав як.

– Ану скажи!

– Засiдку на шляху треба зробити. Гвинтiвки будуть на заднiх пiдводах. Треба тiльки щось придумати, щоб iх вiдiрвати вiд обозу. Тодi голими руками можна буде взяти.

– Щось дуже просто в тебе виходить, – сказав Мостовий. – Нiмцi не такi дурнi, щоб розвiсити вуха. Ще хоч би кулемет був.

– І кулемет зробимо. Раз сил у нас малувато, треба на хитрощi пускатись. Коли тiльки це буде?

– Про день виiзду нiмецькоi залоги не тяжко буде довiдатись.

– А я можу ще списiв наробити, – сказав Гриць Духота. – У дев'ятсот п'ятому роцi на Вiровськiй руднi теж, кажуть, не вистачало зброi, так що робiтники придумали? Наробили собi залiзних списiв! І ми можемо зробити i – в штики на нiмця!

– Обдумайте, товаришi. А то зброю чи вiдiб'емо, чи нi, а людей можемо загубити.

Припоручимо це товаришевi Байдi. Згода? Може, мене не буде, Гордiю, тодi з Гнатом порадься. А зараз послухаемо Марусю.

Маруся здригнулась. Вона сидiла запишавшись, з червоними вiд хвилювання щоками. А коли в ii бiк зиркав гострими очима Мостовий, вона, як i iншi, упокорено нiяковiла.

Їй було доручено органiзувати допомогу родинам червоногвардiйцiв. Робилось це пiд виглядом допомоги солдаткам. Розповiдаючи, як вона збирала кошти, одежу, борошно, Маруся з натугою пiдшукувала потрiбнi слова i соромливо червонiла, а коли вимовила, двiчi спiткнувшись, слово «пролетарiат», i зовсiм знiяковiла.

– Ти сама це робила? – запитав ii Мостовий.

– Дiвчата з вiдкатки допомагали. Ранiше i заiкатись не можна було, на смiх знiмали, а тепер самi бiгають, щоб якусь роботу давала.

– А на страйк пристануть?

Маруся кивнула головою.

– Ти ще серед платонiвських дiвчат попрацюй. А то вони осторонь тримаються, думають, що коли живуть по хатах пiд солом'яною стрiхою, то шахта iх не обходить.

І шахти нашi, i земля наша. Народ один, i ворог у нас один – капiтал. На цьому, товаришi, можна й закiнчити!

Присутнi повставали з мiсць, почали розминати пересадженi ноги, а Власов обережно пробiгся по голосниках.

– А що ще я в тебе хотiв спитати, – сказав Байда. – Про товариша Трояна нiчого не чув? Пам'ятаеш, разом з тобою в тюрмi сидiв?

Мостовий наморщив чоло, нiби пригадував, потiм глибоко зiтхнув:

– Повiсили, катюги, Трояна.