Без козиря (збірник)

– Повiсили? – У Байди аж витяглось обличчя.

– Там же, у дворi тюрми. От був комунiст, Гордiю! Таких небагато на свiтi.

Присутнi поодинцi, насунувши на очi кепки, залишали землянку. Байда все ще стояв серед кiмнати, як громом прибитий. Мостовий торкнув його за лiкоть:

– Повертай до збойки i зачекай – поговоримо, а за вчорашнiй вечiр пробач. Не мiг прийти.

По соннiй вулицi дзвiнко заголосило на всi голосники «страданiе». Гордiй Байда пiшов у протилежний бiк i зупинився пiд акацiею.

Вiн хвилювався, як людина, що ступила на тонкий лiд над глибокою водою. До другого берега далеко, а лiд трiщить пiд ногами. Вiдповiдальнiсть, яку на нього щойно поклав пiдпiльний комiтет, наповнювала свiт новим змiстом. Тепер йому хотiлось говорити й говорити, розкрити свое заскорузле серце, в якому осiло стiльки затамованих образ.

Попiд парканом тихою ходою наблизився Мостовий. Із темноти вирiзнялось одне тiльки обличчя. Байда вiддiлився вiд акацii й пiшов поруч з ним.

– Ну, Максиме, раз мене зробили командиром, дiстану зброi, усю шахту оборужимо.

– Тихше!

У нiчнiй тишi за iх спиною хруснула суха гiлка. Вони озирнулись i проти свiтла комендатури ясно побачили контур якоiсь людини, що, ховаючись, припала до стовбура акацii.

– Лягавий, – прошепотiв Максим. – Засипались…

У Байди вiйнуло холодом поза спиною.

– А може…

– Лягавий, вислiдили-таки. Тепер провалять i цю квартиру. – Вiн говорив бiля самого вуха, спокiйно, нiби помiтив ревнивого парубка з колякою, а не шпика.

– Іди й балакай, а я почекаю на нього.

– Та я кулаком його…

– Тихше. Є в тебе хустка? Заткнеш рот.

Сам Мостовий скинув iз себе шкiряну куртку i лiг тут же в рiвчак. Гордiй Байда пiдвищив голос i, нiби щось допитуючись, почовгав далi. Проти темного неба iх не можна було бачити, тодi як у протилежний бiк усi речi вимальовувалися чiткими контурами з золотим бережком.

Таемнича тiнь, зачувши попереду кроки, вiддiлилася вiд акацii, перебiгла до похиленого стояка бiля ворiт, потiм попiд парканом, скрадаючись у темрявi, почала назирцi посуватись за Байдою.

Мостовий вискочив iз рiвчака, коли тiнь проминула його, i одним стрибком накинув невiдомому куртку на голову. Для того це було так несподiвано, що вiн не встиг навiть крикнути. Гордiй Байда, здавивши його за горло, запхав йому в рот хустку. Ремiнцем Мостовий за спиною зв'язав руки.

– Бери його за ноги.