Без козиря (збірник)

– І куди?

– У шурф гада!

Почувши це, спiйманий упав на землю i зав'юнився, як черв'як, насаджений на гачок. Байда схопив його на оберемок, потiм затиснув пiд пахву i тюпцем побiг на пустир.

У бур'янах за висiлком iз рота невiдомого, що бився об кульшу у Байди, затичка випала, i вiн раптом голосно закричав. Куртка Мостового все ще закривала йому голову. Байда, отетерiлий вiд несподiванки, кинув невiдомого на землю i вдарив по головi кулаком, а Мостовий стиснув йому горло своiми пальцями:

– Пошукай затичку!

Гадаючи, що вона десь пiд курткою, Гордiй Байда здер ii з голови.

На все обличчя, спотворене передсмертними корчами, зяяв широко одкритий рот з вишкiреними зубами. Задихаючись без повiтря, невiдомий пiдкидався, бив ногами об землю i, мов вуж, в'юнився пiд руками Мостового.

Крик iз степу, мабуть, долетiв до комендатури, бо звiдти засюрчав тривожний сюрчок. Не знайшовши затички, Гордiй Байда похапцем затис йому рот широкою долонею. Невiдомий враз затих, востанне здригнувся i витягся.

– Тiкаймо!

Гордiй Байда ще раз занiс над прибитою до землi головою свiй важкий кулак i зупинився вражений. Нерухоме вже обличчя видалося йому враз знайомим.

Із селища чулося поспiшне тупотiння.

– Тiкаймо! – крикнув Мостовий.

Вони побiгли в степ i хутко зникли в темрявi осiнньоi ночi.

Додому

Вчинивши несподiване вбивство, Гордiй Байда до самого ранку не стулив очей. Всю нiч вiн переборював у собi нестерпуче бажання вернутися до своеi жертви i ще зазирнути iй у спотворене корчами обличчя, що видалося нiби знайомим.

Тепер воно стояло йому весь час перед очима i кидало то в жар, то в холод. Вiн уже боявся, що Мостовий помилився, що задушили вони нi в чому не повинну людину, яка тепер нiколи не дасть йому спокою.

Лякаючись самотностi, ледве дочекавшись свiтанку, Байда з прихованою надiею розбудив Ілька:

– Ти вчора бачив своiх хлопцiв?

Потривожений ранiше часу, сонний Ілько незадоволено лупав очима i довго не мiг зрозумiти.

– Ну, Гараська, Митька Куцого бачив?

– Ну то що?

Знервований Гордiй Байда не мiг уже володiти собою i пiдвищив голос:

– Я тебе питаю – бачив?

З хатини визирнула злякана Харита.

– Я сама, я сама. Вставай, синку.

– Ну бачив! – обiзвався Ілько.

– Коли?

– Гараська в шахтi бачив.

– А другого?

– Ну чого ти в'iдаешся до хлопця? Ну забiг до нього увечерi на хвилинку Митько Куций, так хiба вже йому не можна i з товаришами водитися?

– А ти доглядай там горшкiв.