Без козиря (збірник)

Коли вiн забiгав?

Ілько вже зовсiм розбуркався i сiв на своiй постелi:

– Як тiльки я в хату повернувся, i вiн прийшов.

Митько Куций, як казав Ілько, був недовго i жалкував, що не застав батька вдома.

– Я йому сказав, що ви пiшли, мабуть, до Убогого, так вiн i побiг за вами.

У Байди враз упав голос. Тепер уже не було сумнiву, що в бур'янi на нього в останню хвилину дивилися очi Митька Куцого. Щоб на всякий випадок вiдвести вiд себе слiд, Байда тут же придумав маневр:

– І менi вiн потрiбний.

Зайдеш скажеш йому.

– Не пiду!

– А це що за новостi?

– Погиркались учора, – вставила Харита.

– А чого ж вiн однаково дружить що зi мною, що з Гекалом iз варти. Якого приятеля знайшов!

Коли б Байда почув це вiд Ілька не в таку хвилину, вiн, певне, зрадiв би, але зараз тiльки ще бiльше розгнiвався:

– А ти ранiше не бачив, що воно за стерво собаче, той Куций? Зараз же менi збiгай!

Ілько, насупившись, посьорбав кулешику i гримнув дверима. Гордiй Байда, перед тим як покинути хату, мусив знати, на яку ступити, щоб не накликати на себе пiдозри.

Те, що вiн вранцi посилав до Митька Куцого сина, послужить йому, коли що, для виправдання. Ілько ж принесе i всi чутки, якщо труп уже знайшла варта. «Та кому в голову прийде, щоб я завiвся з хлопцем? Це ж не з п'яних очей», – розраджував себе Байда, вкриваючись холодним потом. Вiн полiз до кишенi за хусткою i пополотнiв: хустку вiн посiяв десь на пустирi, затикаючи нею рота задавленому.

Це була та ниточка, якоi вiн бiльше за все боявся.

Волосся на головi здибилось, i вся кров ураз нiби зупинилась у жилах. Знервований вкрай, вiн уже борсався, як муха в павутиннi. Не надумавши втекти зразу куди-небудь, вiн розумiв, що тепер уже про це нема чого й думати, проте почав хутко збиратися. У вiкно заглядав уже сiрий ранок, i на шибки сiдали бiлi снiжинки.

Падав перший снiг.

Гордiй Байда визирнув надвiр. Снiг уже припорошив землю i бiленькими шапочками сидiв на коляках. Байда подумав, що снiг, напевне, присипав i хустку, i знову завагався зi своiми зборами.

Ілько повернувся блiдий i захеканий. Хвилюючись i погрожуючи, вiн розповiв, що Митька Куцого задушила варта. Робiтники зняли вже такий гвалт, що варта й не показуеться.

– Ми iм цього не подаруемо!

Але для Гордiя Байди не все ще було розв'язане. Сумнiви про помилку не переставали турбувати його совiсть.

– За вiщо ж його задушили? Що там подейкують?

Цього не мiг зрозумiти Ілько.