Без козиря (збірник)

А приiдете в свою Нiмеччину…

– Дойчланд!

– Я ж i кажу – Нiмеччину, так i Вiльгельма вашого, як ми Миколу, до стiнки – i пах, пах!

Нiмецький солдат вiд слiв «Нiмеччина» i «Вiльгельм» розплився в посмiшцi, але, зрозумiвши Байдину пораду, злякано закипав сорочачими очима:

– Wilhelm ist Keiser.

– А що ж, як кайзер? У нас був справжнiй цар, i того не злякались.

Вiд шахти йшов Семен Сухий з перев'язаним оком.

– Чого ти витрiщився? Ячмiнь вирядився! Так от з кого лягавих набирали! А скiльки ще iх вештаеться мiж нами.

– Якби знав, язика б йому вирвав.

Сухий запитливо й здивовано втупився в Байду. Байда, щоб перевести балачку на iнше, кивнув на телефонний стовп, де дятлом лазив телефонiст:

– Виiздять!

– Нiби…

– Навiть сьогоднi, чи що? Я тут балакав з ним.

– Завтра. Один приносив до мене маузер. Завтра, каже.

«Оце добре!» – Гордш Байда сказав це до себе. До завтрього вiн ще встигне переговорити з Гнатом, а Гриць Духота i Власов нароблять списiв.

– Ти як думаеш, Семене? – І вiн розповiв йому про свiй план захоплення у нiмцiв зброi.

Семен Сухий пожував кiнчик солом'яного вуса i знизав плечима:

– Менi теж здаеться, що нiмцi не будуть ув'язуватися в бiй. Додому повертають!

– Кому охота буде ризикувати, раз вiн iде вже додому? Ото й приходь вдосвiта в лазню, а я пiду ще де з ким побалакаю.

Телефонiст, як жук рогатий, уже сповзав униз. На землю сипалась, мов вишневий цвiт, паморозь.

Байда знову кивнув у бiк нiмецького солдата й додав:

– Щоб i дiтям своiм заказали ходити по легкий хлiб на Украiну.

Вони торкнулися пальцями посивiлих шапок. Байда переступив рiвчачок i пiшов навпростець через майдан, прокладаючи по бiлому снiгу перший слiд.

Засiдка

Було ще темно, коли до лазнi почали сходитись шахтарi – поодинцi, по двое. Щоб не привернути будь-чиеi уваги, свiтла не свiтили. Всi вiдчували серйознiсть справи i говорили схвильованим шепотом. У темрявi Гордiй Байда вгадував, коли зайшов Люй Лi, Семен Сухий, Кiндрат Сусiдка.

– Списи? – теж пошепки запитав Байда.

– Принесли. Розбирайте!

Гирич запропонував, за його власним винаходом, iмiтувати торохкалом у порожнiй бочцi кулемет.

– Що це тобi – маневри? – сказав Байда, побачивши в цьому несерйозне ставлення до такоi важливоi справи. – Можуть так торохнути, що й ноги витягнеш.

– Треба, треба, – настоював Гирич.