Без козиря (збірник)

Марiя Іванiвна почервонiла по самi вуха, а ii подруга враз наiжачилась i, втративши всю грайливiсть, з перекривленим обличчям прохрипiла:

– У, мурло!

Гордiй Байда стояв збоку. Пов'язанi робiтники були, мабуть, з тих, що позалишалися дома, певнi, що iх не зачеплять. Такоi ж думки ще вчора був i вiн. Знову заворушилося почуття гризоти, але тепер його починав брати вже й страх.

Байда перехопив погляд зв'язаного робiтника.

«Той же тобi Клим, – уже спiвчутливо подумав вiн. – Шахтарська кров. Вiд одного погляду бариньок морозом обсипае».

Марiя Іванiвна зi своею подругою пiшли додому роздратованi, зi сполошеною радiстю, а пов'язаних шахтарiв погнали далi по вкритому курявою шляху. Байда теж попростував вулицею. Вiн iшов, сповнений неприемного почуття, без будь-якоi мети. На розi завулка стояв солдат у касцi, мабуть, чогось шукаючи, вiн озирався довкола.

Попереду Байди поспiшав кудись Василь Моренко, коногон, молодий ще хлопець. Солдат щось заджерготiв до нього. Той, не розумiючи нiчого, знизав плечима.

– Не знаю!

Солдат враз оскаженiв i схопився за зброю. Хлопець, побачивши зведений на нього револьвер, кинувся в завулок. Розлютований солдат закричав:

– Большевiк, большевiк! – i погнався за хлопцем.

Потiм у завулку пролунав пострiл, а за ним – короткий переполошений крик хлопця.

Байда спочатку нiчого не зрозумiв. Вiн хотiв i собi повернути в завулок, але пострiл прибив його, як грiм, а Василiв крик i зовсiм настрашив.

– Убив, мабуть, хлопця! Ну ти подумай, – говорив вiн, прийшовши захеканий додому, – нi за що! «Большевiк, большевiк» – i вже стрiляти!

Харита сполошилась. Ілько з самого ранку не показувався на очi.

– І собi десь набiгае лиха. Може б, ти до крамницi заглянув.

Ілько мiг бути бiля крамницi, де, не маючи iншого пристановища, завжди топталися шахтарi. Згадавши про крамницю, Харита несмiливо сказала:

– Подейкують, що нiмцi красного товару привезуть.

– Мабуть, усього навезуть, аби тiльки ребра витримали. «Большевiк, большевiк!» – i стрiляе. Василь, правда, водився з тими, так у нього ж на лобi не написано. Це так i в мене мiг стрельнути.

– А ти сиди в хатi.

– Клим таки правду казав: «Легше в двiр не пускати, нiж з двору виганяти». Пiду послухаю, що вони ще накоiли.

У Калинiвцi була тiльки одна маленька крамниця з трьома скрипучими приступками.