На нашем сайте вы можете читать онлайн «Благослови, душе моя, Господа!..». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Благослови, душе моя, Господа!..

Автор
Дата выхода
12 октября 2020
Краткое содержание книги Благослови, душе моя, Господа!.., аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Благослови, душе моя, Господа!... Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
«Благослови, душе моя, Господа…» – збірка щоденникових записів, спогадів та роздумів, зроблених Романом Іваничуком протягом одного року у складний для країни час – починаючи з 5 вересня 1991-го (в день підняття над будинком українського парламенту синьо-жовтого прапора і через тиждень після того, як Верховна Рада УРСР проголосила Акт Незалежності України) і закінчуючи 5 вересня 1992-го. Це сокровенні думки письменника, депутата, члена опозиційної Народної Ради, щодо створення незалежної Української держави, переосмислення ним минулого і сьогодення, його надії і сподівання на щасливе майбуття нашої країни.
Благослови, душе моя, Господа!.. читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Благослови, душе моя, Господа!.. без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Не перебiльшую. Мое свiдоме життя, до якого я додаю життя моiх батькiв, бо вони мене виховали i стали первнем моеi свiдомоi сутностi, тривае вiд початку нашого столiття. Мое життя пройшло через спробу творення украiнськоi державностi в 1917–1921 роках, вигартувалось у трагедii сорокових рокiв i посiдае певне мiсце в нинiшнiй боротьбi за незалежнiсть Украiни, в якiй я фiгурую як недосвiдчений полiтик i досить досвiдчений письменник.
Хочу розповiсти про свое життя в контекстi кiлькадесятилiтньоi iсторii мого народу.
Чи то ж само прийшло в мою свiдомiсть те болiсне прагнення вiддати свою посильну жертву на вiвтар нашоi незалежностi?
Напевне, так. Неволя навiть тодi, коли в рiднiй хатi пануе достаток i в сiм’i нiхто не мае найменшоi уяви про голод, коли ласкава мати вчить свого мiзинчика доброго тону, змалку готуючи його до елiтарного життя, коли батько, сiльський учитель, помiтивши в своему синовi пристрасть до книг, створюе для нього сувору систему читання, а в хатi ж повно рiзноманiтноi лiтератури, коли сiльськi хлопчики-ровесники заздрять твоiй ошатностi й чистотi, – навiть тодi з повiтря, з прочитаних книжок, з тривожних перешiптувань батька з матiр’ю, бiдкань селян, що приходили до вчителя за порадою, з тужливих пiсень учительськоi служницi-сироти, з бравого вигляду пихатого жандарма в «рогатiвцi», з перемовлянь портретiв Тараса Шевченка та Івана Франка (не сумнiвайтесь, я добре чув, стоячи пiд дверима спальнi, коли нiкого не було в хатi, як гримотять iхнi то урочистi, то гнiвнi голоси) – з усього цього спадала на мене сiра мряка принизливоi задушливостi, що вiдчужувала мене вiд чарiвноi природи i накочувалася звiдусiль у моему зеленому Трачi, мов повiнь, i я боляче вiдчував, що краса свiту не належить анi менi, анi батьковi, анi трацьким селянам, а комусь чужому, може, тому жандармовi в кашкетi з ремiнцем попiд шиею, а певне, i не йому, а комусь iншому, вищому i сильнiшому, якого я не бачив i не знав, а вiдчував його присутнiсть повсюдно, – i була це неволя.
Я виростав у нiй, але без неi у душi, я завжди у своему свободолюбствi був вiльний, бо вiльний е той, хто не скорюеться. Не ставлю собi цього в заслугу – почуття свободи властиве людинi як дихання, а втiм, були й сильнiшi за мене.








