Благослови, душе моя, Господа!..

Я вiдчував уже свое приречення: 24 жовтня 1949 року був убитий Ярослав Галан, почалися масовi репресii студентiв. Та вiдступати я вже не мав куди – хiба зламатись перед «Панчишиним».

Убивство Галана буквально всiх спаралiзувало: хто, за що i з якою метою його вбив? Був комунiстом – та чи ж вiн один? Можна було дивуватися, як здужав вiн залишитись вiрним комунiстичним iдеям пiсля того, як його молоду дружину Анничку в 1937 роцi розстрiляли в Киевi бiльшовики, – але й за фанатизм нiхто нiкого ще не карав смертю.

Писав ганебнi памфлети проти Папи Римського – ну й що: памфлети писали тодi всi, кому не лiньки, скiльки бiльшовицьких памфлетистiв довелося б знищити?

А що Галан був незалежний i не ходив на пальчиках перед комунiстичними бонзами, що своею участю в Нюрнберзькому процесi здобув певний авторитет хоча б у Львовi, що воював з руйнiвниками украiнськоi культури i захищав не тiльки газовi лiхтарi, а й картини i книги, якi тодi стосами спалювали на внутрiшнiх подвiр’ях музеiв i бiблiотек, що Галана не приймали в партiю i майже не друкували його творiв, а п’ес не ставили – про це знали всi.

Знали окремi люди, наближенi до Галана, що напередоднi вбивства йому наказали здати в НКВД револьвер i кудись подiлася його улюблена вiвчарка… А почерк, почерк убивства: чи не так само був убитий Троцький – сокирою по головi? А недавно в пресi з’явилося свiдчення про те, що убивця Галана Стахур, коли його вели на страту, закричав: «Я не вбивав, не вбивав Галана!» А ще е версii, що Стахура зовсiм i не розстрiлювали…

Історiя колись скаже свое слово, та я, залишаючи для себе право на помилку, переконаний, що вбивство Галана було продуманою акцiею Сталiна – Берii, в результатi якоi НКВД i партiя, позбувшись невигiдноi для них полiтичноi фiгури, отримали можливiсть розпочати в Галичинi нову хвилю репресiй.

Це був маленький «львiвський рейхстаг». А пам’ятники Галановi поставили бiльшовики не за його лiтературнi заслуги, тi пам’ятники – то знаки боротьби з украiнською нацiональною iдеологiею, i тому iх треба знiмати. Я каюсь, що колись, пройнятий певною повагою до культурницькоi дiяльностi й освiченостi Галана, взяв участь у його глорифiкацii, забувши на мить, що вiн став уособленням запеклоi боротьби з украiнською незалежнiстю.