Благослови, душе моя, Господа!..

Тепер вони гадають, що втерли менi носа, i до смертi самi собi не зiзнаються, що на поезii розумiються приблизно так, як я на китайських стравах. Отже, кажу, що з вас може вийти поет. Вибирайте собi добрих учителiв, багато читайте, а насамперед вивчайте мови. Нiхто нинi не хоче вивчати мов! Колись один професор знав iх десять, а нинi десять професорiв – одну. Це ж нацiональна трагедiя… Ну, йдiть, можливо, з вас колись будуть люди».

(Через багато рокiв пiсля цiеi розмови професор Рудницький аналiзував – сам на сам зi мною – мою першу повiсть «На краю ночi».

Вiн розбив ii дощенту. Збентежений, я запитав, чи йому сподобалася бодай одна сторiнка. «Менi сподобалися всi 256 сторiнок, – вiдказав професор. – Бо якби нi, то я не прочитав би всiеi книжки». Отакий був наш професор!)

А тодi я вибiг з аудиторii – п’яний. Зi мною розмовляв професор Рудницький, учений-полiглот Рудницький, i не розчавив, а пiдбадьорив!

З п’яноi ейфорii вивiв мене голос Денисюка – вiн шукав мене:

«Йди в залу Коперника… Там курсовi збори, на тебе чекають».

Вiн був блiдий мов крейда.

Весь у тривозi й поганих передчуттях я зайшов до зали Коперника: там сидiла вся кафедральна професура, весь комiтет комсомолу i – наш курс. За кафедру вийшов «Панчишин» i без вступу посипав звинувачення на мою адресу.

Я не вiрив своiм вухам… Іваничук «поширював релiгiйну пропаганду», а на Великдень приходив на лекцii у святковiй одежi. Зривав полiтiнформацii. Агiтував проти вступу в комсомол. Індивiдуалiст, позбавлений чуття колективiзму – чи бачив хто, щоб вiн танцював з нашими дiвчатами? (Я був тодi закоханий в Данусю Хому i танцював тiльки з нею.

) Потайки вивчае англiйську мову – для чого? Розколов курс. І так далi…

Тупо дивився я в обличчя викладачiв, сподiваючись побачити хоча б на одному тiнь обурення, протесту, адже я був у них круглим вiдмiнником. Нiчого не побачив: обличчя були затягнутi масками страху, тiльки академiк Возняк, який мав тiк, заперечливо похитував головою, i це мене трохи пiдбадьорювало.

«Панчишин» запропонував виключити мене з унiверситету за антирадянську поведiнку; менi тiеi митi здалося, що я вже дуже старий i професор Рудницький розмовляв зi мною десятки рокiв тому.

Я пiдвiвся i все, в чому звинувачував мене «Панчишин», заперечив. Аргументи моi були до смiшного грунтовнi: я атеiст (мав, на жаль, тодi такi переконання) i маю тiльки один костюм. Не пропустив жодноi полiтiнформацii тiльки тому, що цiкавився полiтикою.