Бо війна – війною…

Старший у нинiшнiй виправi на озеро Ямба-то – Федiр Янченко, головний iнженер воркутинського Управлiння автотранспортного господарства, у якого я, Євген Шинкарук, працював колись начальником вiддiлу постачання. Свого часу Янченко водив трактори з пальним i продуктами на далекi буровi – з’iздив усю Великоземельську тундру, тому знае i ii, i людей. Йому легко було домовитися з геологами, що бурять нафту бiля Воркути, про вертолiт.

Я протестував проти цiеi витiвки: то ж незаконно.

«А начальство у заповiдниках полюе законно?» – вiдмахнувся Федiр. Та й справдi, чим, як не вертольотом, ми змогли б дiстатися на озеро Ямба-то – маленьке кружальце на картi глибокого Заполяр’я, – що сховалося у лiсотундрi в двадцяти кiлометрах за рiчкою Великою Роговою.

Повнотiлий i навдивовижу рухливий Федiр робить iз березових жердок для бiвуаку каркас, якого обтягне полiетиленовою плiвкою; це буде наше бунгало – склад з продуктами i iдальня.

Що то за слово – «бунгало», не знаю, але воно добре пасуе до нашоi обстановки. Федоровi допомагае Вiктор Горбов. Я його пам’ятаю з тих часiв: вiн був вiльнонайманим лiкарем у нашому ОЛП, а тепер працюе у воркутинськiй мiськiй лiкарнi травматологом. Намет розкладае Юра Нiструл, головний механiк нашого управлiння.

Менi треба йти до них i нi про що, крiм майбутньоi риболовлi, не думати. Янченко ось уже помахуе менi рукою.

Я ще раз глянув у той бiк, де зникла цяточка вертольота, i неясна тривога схолодила груди: а що коли не прилетять за нами? Це-бо справжне хлоп’яцтво – приватно брати вертолiт i не зафiксувати в офiцiйнiй установi своiх координат. То ж яке вiдлюддя: нiхто, на випадок чого, звiдси нiколи не вибереться.

Що за думки знову лiзуть до голови? А все ж – така далечiнь, нiхто не почуе… нiхто не почуе… І за тих кiлька хвилин, протягом яких я вертаюся до товариства, зринае в пам’ятi раптовим хоралом пiсня, що спiвалася колись у моiй душi багато лiт i не давала знидiти, впасти, загинути: та пiсня весь час була зi мною i вселяла вiру, що мене почують, знайдуть, повернуть… i врештi я таки дiждався, мене почули – до мене iде на побачення мiй молодший брат, долинае за дрiт перестук колiс, це iде вiн, я вчора отримав телеграму.