Бо війна – війною…

– Що ж ми повиннi робити, пане поручику? Я молодий, нiчого сам вирiшити не вмiю…

– Ситуацiя сама пiдкаже, що дiяти. Тiльки треба тобi пильно дивитися на свiт i прислухатися до свого сумлiння.

– А що ви вже встигли дослухатися?

– Що встиг дослухатися, вiдчути?.. Я оце супроводжував на румунський фронт ешелон дезертирiв. Марний то клопiт узяло на себе командування – iх стае щораз бiльше. І я зрозумiв… Ти не вiдчуваеш, Іване, як трiскають прогнилi шви iмперiй? Як вiдбуваеться змiна поколiнь борцiв за прогрес, та й за реакцiю теж? Задумайся тiльки: маемо осiнь 1916-го.

Помер у цьому роцi вчитель украiнського народу Іван Франко. Не стало iдеолога польських шовiнiстiв Генрика Сенкевича. Покiнчив життя самогубством перший американський соцiалiст Джек Лондон. Хтось iз нашого поколiння мусить стати на iх мiсце, i будуть тi новi проводирi сильнiшi як у доброму, так i в лихому: розпочнеться боротьба на життя i смерть. Старi отупiлi iмператори вимирають: нема вже Франца-Йосифа, а скоро й Миколи II не стане, його вб’ють… Прийдуть новi вождi – революцiйнi й контрреволюцiйнi…

– А що тодi?

– Кожен, хто прагне волi своему народовi, стане на бiк революцii.

– І галичани?

– І галичани. Хiба ти не бачиш, як кришаться глинянi ноги Австро-Угорськоi iмперii? Вона вже не витримуе власноi критичноi маси…

– У нас е свiй украiнський легiон.

– Вам можна б позаздрити… Та не матиме вiн сили встояти перед легiонами польськими.

Блимае каганець на столi.

За столом – поручик Мiцкевич, учителька Шубертiвна i я. А бiля печi куняе старий Шепетюк. Може, не варто вести при ньому подiбнi розмови? Та не виженеш iз кiмнати, а нашiй бесiдi немае стриму… Чей не донесе на своiх? А втiм, вiн дрiмае.

– Ви так категорично провiщаете наш програш… Чому? – запитала Шубертiвна.

– Та хоч би тому, – вiдказав поручик, – що ваш легiон став пiд опiку ворожоi вам Австрii, i вона, немов упир, вип’е з нього кров ще до того, як ви станете на прю з новiтнiм завойовником.

– Але ж польський легiон теж у складi австро-угорськоi армii, – вставив я.

– Так. Але ти забув, що польськi легiонери в боях убивають не полякiв, а чужинцiв, i цим змiцнюються, а вашi усусуси змушенi вицiджувати кров iз своiх единокровних братiв i через те слабнуть. Хiба вам не вiдомо, що царське командування на тi дiлянки фронту, де воюють усусуси, посилае частини, сформованi iз схiдних украiнцiв? Щоб ослаб украiнський потенцiал.