Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Нинi ж ти настроений на мою хвилю, тож слухай, поки мозолиш зображення тундровоi потвори з наiвним бажанням вiдчужити злу силу, що впродовж багатьох десятилiть глумилася над твоiми батьками i над тобою.

«Сам розумiю, – вiдiзвався я на ласкавий голос батька, – те, що роблю, – дитяча забава. Але ж вона мае первiсний прецедент. Людство в дитячому вiцi вдавалося до заклинань, ритуальних танцiв, зображень тотемiв: пiтекантроп рисував на стiнi печери дракона – для чого б то? Може, для того, щоб застерегти далеких нащадкiв перед злими силами, якi чигали на нього звiдусiль, а можливо, створював собi талiсман надii на перемогу над ними? Чому ж в'язнi всiх часiв записували на стiнах камер слова молитов, революцiйнi гасла або ж прокляття поневолювачевi? Хiба могло це змiнити його долю? Нi.

Та, видно, е вища сила добра i зла, образ якоi людина, у мiру свого розвитку, уявляе i до якоi звертаеться у безвиходi – з прокляттям або благанням».

Це правда… Скiльки разiв над рiчкою П'явою в Італiйських Альпах, коли смерть наповзала i з землi, i з неба, я, завзятий радикал i атеiст, гаряче вимовляв слова «Отче-наша»; скiльки разiв найбруднiшою лайкою заклинав ту смерть – i вона вiдступала, а в час передишки я, немов печерна людина, яка малюе на стiнi образ сонця або дракона, свято вiрив у магiчну силу молитовного i брудного слова.

Я згадав про iталiйський фронт… Про це розповiм тобi iншим разом – розкажу про кровожерного дракона, iм'я якому Габсбург, котрий збирав докупи галицьких украiнцiв, користаючи з iх вiри в цiсарську ласку, i кидав нас, смiливих i вiдчайдушних, бо ж у боротьбi за обiцяну волю усяк стае таким, у найстрашнiшi военнi вирви то на Макiвцi, то над П'явою, то в албанських горах, щоб винищити нас до ноги й опiсля не мати клопоту з нами; посилав на вiрну смерть, i ми йшли, ми воювали, мов барси, й гинули, як мухи.

Я вийшов з того пекла навiть не поранений. Як могло так трапитися, не знаю i досi, – невже тi розпучливi слова благань i проклять мали якусь силу? Я пройшов дном другого в моему життi пекла – у польському концтаборi в Домб'е i залишився живий.

Не пережив тiльки сталiнського… Я помер з туги за тобою у ранньому вiцi, бо не мав надii, що виживеш: надто мiзерний тiлом рiс ти в мене. А перемiг – i вирiзьблюеш тепер потвору, яка не здолала тебе. Вирiзьблюй i заклинай, щоб нiколи бiльше не мала вона влади над людьми.

Тi листи, якi писав менi брат Михайло зi Стрия, Мукачева, Львова, я прочитав аж пiсля вiйни, мати iх зберегла.