Через перевал

 – Що ти хотiв менi сказати?»

«Вечеряемо в “Тавернi пiд Акрополем!” Усi вже виходять, я доганяю, а Тарас чекае на вас у номерi… Кваптеся, пане Майстре, не наiдайтеся: запрошують поляки i скандинави!»

«Ну а тобi, звичайно, не зашкодить злегка перекусити перед бенкетом», – Северин показав на тацю.

«Це ж на дорогу, завтра вирушаемо… Дорога, дорога нас в дальнiе далi зовйот! Чей аж три моря проскородимо, i хто знае, як там буде з харчами…»

«Ти завжди був завбачливий».

Й Северин щиро засмiявся, дивлячись на запопадливого бельбаса.

«А певне, й такi на свiтi потрiбнi, – подумав, – тим бiльше – в лiтературi. Сказав же Франко, що лiтература – не парк, а лiс, в якому живе всiляка рослиннiсть: вiд кедрiв, дубiв, ясенiв аж до неiстiвних грибiв i навiть порхавок…»

Майстер вiдчув, як до нього повертаеться добрий настрiй. У передчуттi спiлкування з цiкавим товариством вiн почав вивiльнятися з тенет вiдчуження й самотностi; цiеi митi навiть Теодор став для нього майже приемним – чей принiс добру вiсть.

Бельбас зник з iдальнi разом з тацею, мовби його тут i не було; Северин пiдвiвся й поквапився в Тарасiв номер.

Атени – мiсто заплутане: з Лiкабету до Акрополя, здавалось, рукою подати, а от коли Северин з Тарасом зiйшли вниз i не стало видно колонади Парфенону, вчепився iх блуд: вузькi й кривi вулички то вперед провадили, то назад завертали, а крамницi вздовж них – усi однаковi, й панувало повсюдно несусвiтне сум’яття, хоча вже й западало надвечiр’я; зустрiчнi перехожi англiйськоi мови не розумiли, й допитатися до «Таверни пiд Акрополем» було важко, то пiшли приятелi навмання, поки не допали до жовтих стiн Святоi гори, й аж там побачили довге, схоже на сiльську стодолу примiщення з тьмаво освiтленими вiконцями й рядом прочинених дверей, з яких тягло розпареним запахом вина та спецiй.

З таверни долинав приглушений гамiр.

Поки Северин з Тарасом добиралися, бенкет у тавернi вже розпочався: товариство було збуджене, всi говорили нараз, вино розливалося в пугарi i по дубових столах, пiрамiди iмбирних i цинамонових коржикiв швидко танули на полумисках, проте гостей бiльше цiкавили напоi, яких тут було вдосталь: кельнери ставили на столи все новi й новi обплетенi лозою бутлi, письменницький люд забавлявся, сигаретний дим плив попiд стелею й струменiв крiзь вiкна.

Тарас з Северином знайшли своiх хлопцiв, якi стояли колом у глибинi зали i, як завше, завзято дискутували.