Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

…Тодi, коли Осташко вперше опинився в Олеську, вiн перейшов уздовж незнайомим мiстом вiд Пушкарнi до Брами i, не наважуючись пускатися в дорогу пiд нiч, попросився на нiчлiг до кушнiра – той саме розвiшував готовi кожухи на подвiр’i.

«Заходи, заходи, заночуеш у Галайди!» – загалайкав кушнiр з видубленим, немов юхт, обличчям. Вiн запросив подорожнього до хати й без кiнця теревенив: за якусь годину Осташко вже знав усе про Олесько. Передусiм дiзнався, що ота велика калабаня посерединi мiста названа Галайдовим морем на його честь.

Це колись, збувши добре кожухи на ринку, так напився, що, йдучи додому, забрiв у калюжу i верещав як на пуп: «Рятуйте, хто в Бога вiруе, у морi тону!»

«Що за твердиня он там, на горi? Понад сто рокiв iй… Кажуть, ще за Юрiя Тройденовича, князя галицького, збудували сей замок, а коли його отруiли в Луцьку, захопив фортецю Любарт. Ну, а потiм з рук до рук. Були там ляхи й угри – хто не був. Слава Богу, Вiтовт посадив у замку руську залогу, то й нам легше…»

«Про магдебурiю питаеш? Нi, ще не запроваджена, проте й тут дае себе знати шляхетська хартiя, яка прирiвнюе ляха до пана, а русина до хлопа… Але хто ти такий i що робити вмiеш?»

«Зi свiту я, добрий чоловiче, – вiдказав ухильно Осташко.

 – А вмiю писати».

«Е-е, та це маетнiсть! – вигукнув кушнiр. – За таким умiнням i волосним суддею станеш. Залишайся тут, мандрiвниче, коли нiде роду не маеш. Не пропадеш. У мiстi, правда, людно, але на Вороняках, сам бачив, опустiла одна хатина.

Я поведу тебе завтра».

…Не чути Галайди – п’е десь загарливець. Осташко ще постояв трохи i подався у бiк гiр.

На схилi Бiлоi гори, що на Вороняках – горбатому подiльському хребтi, який розiгнав текучi води на пiвнiч i на пiвдень, – притулилася хатина Осташка.

Крiзь мале вiконце видно увесь Олеськ. Перед залучиною валу, що проступив темною дугою над снiговою завiею, втопилися у зацвiлих iнеем садах Теребiж, Цикiв i Волуйки; за валом, що наiжився частоколом i низькими баштами, мрiе гостроверха ратушева вежа, до ратушi пiдсунувся прямокутний майдан.

То ринок, двiчi на тиждень галасливий; поблизу ринку, в самiй серединi мiста, блищить льодяним дзеркалом кругле озеро – Галайдове море. В рiзних кiнцях города iз гущi домiв та склепiв вистрелили банi трьох дерев’яних, критих гонтом церков, а далi, аж за пiвнiчним валом, ледве виднiють заолеськi села – Юшковичi, Ожидiв, Кути, що принишкли на молочнiй рiвнинi.