Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Нинi ж увечерi велику нараду провадитимуть европейськi правителi в червоному палацi Вiтовта: Свидригайло з самого ранку жде запросин на нараду.

Не кличуть… Вiтовт прислав дари, брат Ягайло – милостивого листа, а самого не просять.

Свидригайло ходить по хоромах, немов звiр у клiтцi, злоба й рiшучiсть нахлинають на нього, i враз, мов спалах блискавки, проймае мозок рiшення:

«У себе скличу свою раду!»

Князевi думи перервав скрип дверей, на порозi став одвiрний:

– Державець Одеського замку боярин Івашко Преслужич-Рогатинський проситься до тебе, князю.

– Клич… Клич! Саме до речi…

До хоромiв увiйшов високий лицар з посивiлою бородою i, поклонившись, мовив:

– Руськi бояри просять тебе, Свидригайле, у свiй стан.

Князь, кремезний i присадкуватий, пiдiйшов до гостя i довго стояв мовчки, придивляючись, – наче зважував, чи варто дiлитися з цим мужем своiми замислами. Боярин теж мовчки ждав. Густе волосся, пов'язане чорною стрiчкою, спадало на плечi, губи зацiпленi, погляд пильно пантрував князя.

– Б'е наш час, Івашку, – врештi вимовив Свидригайло, заповзята рiшучiсть блиснула в очах князя, i злагiднiв погляд боярина. – Чуеш, б'е наш час… Це добре, що ти прийшов, одеський старосто. Я тебе ще не зрiв ув очi, а ти моя головна опора на пiвднi – на Кам'янець мало маю надii. Кажеш, просять мене руськi бояри у свiй стан? Скажи, що йду. А ввечерi ви всi прийдете до мене на бенкет… Але як це так, що я досi тебе не бачив, Преслужичу?

– Спасибi, що хоч iм'я мое запам'ятав…

Понурився боярин Івашко: близько тримае бiля себе Свидригайло князiв Василя Острозького, сина Федора, що то ратоборствуе нинi серед гуситiв, i Олександра Носа, та визволяли Свидригайла з крем'янецькоi тюрми не тiльки вони.

Як нинi пам'ятае Івашко… У великий четвер 1418 року зiбралися князi Василь та Олександр у Рогатинi, у дворi Преслужича, i таку кознь задумали: «Свидригайло за нами стояв, то ми визволимо його i князем своiм поставимо». І послали в Крем'янець двох чоловiк, змовившись iз ними: «Предайтеся служити воеводi крем'янецькому. Єгда же ми прийдемо ко граду, ви возвод отогнiть i мiст положiть». І тi приiхали, довiрилися воеводi, а в понедiлок великоднiй Василь, Олександр та Івашко прибули до Крем'янця iз загоном у п'ятсот чоловiк, пройшли по спущеному мосту i серед темноi ночi перебили крем'янецьку залогу…

– Нiч була, коли ми тебе визволяли з крем'янецького острога, – сказав по хвилинi Івашко.