Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

І пропадуть тi листки, перемiняться, стануть чимось iншим; i дерева, i птахи, i люди умруть. Тiльки час вiдходить, та не вмирае i завжди iснуе таким, яким був, i все незмiнно iснуе в його пам'ятi – усе, що було, i твое життя теж. Тiльки зумiй себе там знайти…

Обважнiла зеленню киiвська весна 1846 року. Внизу – густi днiпровськi луги, кручi облитi молоком бiлого яблуневого цвiту, Андрiiвська церква потягнулась макiвками в блакить i принишкла вiд бентеги за свою власну красу, мов наречена у шлюбних шатах, а вони втрьох iдуть понад кручами в бiк Печерськоi лаври: юрист, чиновник канцелярii киiвського губернатора, елегантний, пiдтягнутий в окулярах – Микола Гулак; довговолосий, кострубатий i костолиций ад'юнкт-професор Киiвського унiверситету Микола Костомаров i Тарас Шевченко – у довгому сiрому сурдутi з оксамитовим комiром, безвусий, з бакенбардами, грацiйний i веселий.

Це було пiсля того, як Костомаров виголосив в унiверситетi габiлiтацiйну лекцiю, про яку заговорило все студентство.

На той час iз Седнева до Киева приiхав Шевченко, i Костомаров запросив прославленого поета до себе в гостi до квартири на Хрещатику.

«Вiн забувае, що есть людиною, – iз захопленням й побожним страхом розповiдав Костомаров Гулаковi про нiч, проведену разом з Шевченком у тихому, заступленому деревами будинку бiля Бессарабки. – Його поезiя вiдважна до зухвалостi, його муза роздирае завiсу народного життя, i треба мати добрi очi, щоб не ослiпнути вiд раптового свiтла правди! Я впав на колiна, коли вiн пiшов, i молився Боговi за нього… Це пророк!»

Тодi Гулак уперше звiрився друговi, що вiн давно, ще навчаючись у Дерптському унiверситетi, виносив iдею заснувати на Украiнi таемну революцiйну корпорацiю.

«Таемну корпорацiю, революцiйну?! – жахнувся Костомаров. – А про наслiдки ти подумав?» – «Подумав, – вiдказав спокiйно Гулак, – але хiба заснував би «Молоду Італiю» Мадзiнi, якби боявся наслiдкiв? Народи будяться, i нам пора. А тепер, коли з'явився у нас iз своiм словом Шевченко, ми можемо розпочати, маемо, нарештi, речника».  – «Треба порадитися з Тарасом, – мовив Костомаров. – Я теж, Миколо, давно думаю про потребу створення слов'янського братства, тiльки не слiд квапитися з конспiрацiями, бо ж задушать у зародку».

Травневого ранку вони удвох зайшли до будинку мiщанина Житницького на Козячому болотi, де замешкав Тарас, i запросили його прогулятися на днiпровських кручах.