Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Свердлячий скрип в кiмнатi Петрова нiби враз ущух. Я рвучко вiдчинив дверi: за порогом було темно, мiй квартирант спав, глибоко дихаючи. І я подумав, що старiю, коли менi вже починае всiляке причуватися.

Рiвно за рiк потому закiнчилася гучна справа Кирило-Мефодiiвського братства. Миколу Гулака засудили до тривалого ув'язнення. Шевченка заслали в солдати. За iнших не знаю. Та iнакше, якщо подумати тверезо, i не могло бути.

Одне не мiг я зрозумiти: чому Альошу Петрова пiсля тiеi всiеi церегелii, як менi стало вiдомо, узяли на службу до Третього вiддiлу в Петербурзi?

Довго, довго розмислював я над цим дивним фактом.

Аж нарештi менi згадався свердлячий скрип у великоднi ночi. Я зайшов до кiмнати, у якiй мешкав Петров, оглянув уважно пiдлогу, стелю i чомусь зупинив погляд на образi Миколи-Чудотворця. Неймовiрна пiдозра враз зморозила мою душу. Я зняв образ iз цвяха i побачив свердлом проколупану дiру в стiнi до кiмнати Гулака.

Все менi стало зрозумiло, i я заплакав. І плачу й досi.

Бо це ж я винуватець недолi тих, якi хотiли нести свiтло народовi.

Блажен муж, котрому не полiчить Господь грiха… Але такого?!

Кiнто Гiвi

Микола Іванович кивнув Гiвi рукою i подрiботiв чимдуж iз Мейдану, здивувавши цим немало колишнього кiнто, який знову став карачохелi: старий-бо завжди затримувався бiля Гiвi надовго.

Спершись на паличку, Гулак дивився на Куру, що, обiгнувши високий i стрiмкий Авлабар, протинала замаену садами Ортачальську ущелину, кваплячись на привiлля азербайджанських рiвнин; вдивлявся з тугою i якимсь зачудуванням, наче дивно йому було, що отут зупинилася його дорога, закiнчилися мандрiвки, а далi простилаеться незнайомий для нього свiт – чужий, нехристиянський, напрочуд цiкавий i неповторний, з тисячолiтньою фiлософiею, поезiею, культурою.

Дивився й мовчав.

Отак завше поряд сидiв Гiвi, плечистий i присадкуватий кахетинець, трiшки захмелений вином, курив люльку i теж вдивлявся у високу Авлабарську гору за Курою, облiплену житлами, мов ластiв'ячими гнiздами, i думав про щось свое, зовсiм iнше, нiж Микола Іванович, бо й були вони пiзнi, iнакшi i еднала iх у хвилини зустрiчi хiба що подiбнiсть доль: Гулак утратив батькiвщину на чужинi, кiнто Гiвi позбувся ii дома.

А коли той випивав чарку, то говорив багато i невтримно. А Микола Іванович слухав, лиш зрiдка вставляючи свое слово, проте бiльше мовчав, бо ж не збирався наставляти на добро кiнто, марна рiч.