Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Тодi вже йдеш прямо, сторожко розглядаешся i з подивом дедалi краще усвiдомлюеш, що жодноi заплутаностi тут немае, що вулицi ведуть вгору, а провулки i стежки – то нiби меридiани цього свiту, що тупик е тупиком i не треба туди заходити, хiба що до знайомого в гостi, що головна вулиця веде тебе впевнено до мети вгору, i ти вже бачиш суворi контури вiрменськоi базилiки, вiд якоi рукою подати до порослоi соснами пiднебесноi Махати, що стоiть сторожем над людським муравлищем i щоранку ощасливлюе сонцем мешканцiв Старого мiста.

Авлабар!

Миколi Івановичу не було потреби спинатися аж до базилiки, щоб звiдти допасти по Мехетського моста, до нього можна було дiйти по набережнiй Кури, але йому показали на гору – ось Авлабар, i вiн рушив, щоби згори глянути на дивне мiсто, яке з усiх бокiв обступали хребти, горби, узвишшя, пропускаючи, мов крiзь митницю чужинецького купця, повноводу Куру, названу Мткварi на час ii перебування в Грузii, осягнути зором усе дивне городище, подiбного до якого немае у всьому свiтi, в котрому йому доведеться доживати вiку.

Вiн ступав, розслабившись i прибравши байдужого вигляду, щоб не засвiдчувати кожному прохожому свою чужиннiсть, у руцi тримав легкий саквояж з туалетним причандаллям i Бiблiею, з котрою не розлучався усе життя, – бiблiотеку, яка iздить за ним з мiста в мiсто, привезе аж тодi, коли влаштуеться, грошей у кишенi було зовсiм мало – заощадження перекаже через банк.

Микола Іванович занурився у авлабарський лабiринт, немов у хащi. Хоч спершу пригнобила тiснява вулиць, хоч з лиця геть зник незалежний вигляд, хоч до нього уважно придивлялися перехожi, проте в кожного другого вiн читав приязну готовнiсть пiдказати, допомогти, провести – це додавало вiдваги.

Проте вирiшив добутися сам. Бiля входу в духан, з якого несло густим запахом доброго вина, стояв духанщик у яскравому халатi i ласкавим жестом запрошував гостя на пугар кахетинського, Гулак вина не пив – чемно вклонився й проминув. Зупинився бiля мангала, де смажилися шашлики, вiдчув молодий голод. Хазяiн подав йому туго нанизаний пахучим м'ясом шампур, на столик поставив пугар з водою; краем ока Микола Іванович помiтив, що за ним спостерiгае плечистий горбоносий парубiйко у кашкетi, ситцевiй сорочцi й сатинових шароварах. Дивного в цьому нiчого не було, нова людина в обжитих мiсцях завжди привертае до себе увагу; Гулак пiднiс пугар до уст, але хазяiн спинив – вода не для пиття, а для рук; парубiйко зверхньо всмiхнувся.