Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Дивно, що ж хотiв цей, який узяв на себе iснуючi й неiснуючi провини своiх товаришiв, роздув те все дiло, не вимовив на слiдствi жодного слова i прийняв на себе таку муку? Не збагну, не збагну… iх два таких проходило по справi кириломефодiiвцiв: Гулак i Шевченко. Правда, Шевченко – то iнший фрукт, я не зараховую його до братчикiв. Це отаман, з яким неможливо боротися: чим бiльшу кару йому вигадуеш, тим його армiя стае сильнiшою, бо ж слово не ув'язниш. Отаких треба душити маленькими, як кошенят, – поки слiпi.

Я судив би не Шевченка, а Брюллова i Жуковського, якi виростили його…

А цей… Першого разу я розмовляв з ним коротко, та й Гулак вельми скупий на слова. «Так», «нi», – от i вся його мова. Наступного разу я витягнув з нього бiльше. Сидiв у Старiй в'язницi навпроти Свiтличноi вежi з кам'яними «мiшками». Каземат мав вогкий, але порiвняно з «мiшком» – комфорт. На прогулянках познайомився з Семеном Олiйничуком, який називав себе борцем за правду, з Гнатом Вiщицьким – той хотiв пiдняти повстання у Киевi пiсля подiй у Галичинi 1846 року.

Осторонь тримався Шервуд-Верний – донощик на декабристiв, який пiсля розправи ставив царевi надто нахабнi вимоги. І ще два контролери польського банку – тi фальшували облiгацii.

А взагалi Гулак полюбляв самоту. Поводився спокiйно, покiрно, тому, без вiдома Третього вiддiлу, дозволили йому читати книги – математичнi, iх привозив брат Олександр iз Дерпта… Гулак юрист, а в гiмназii нинi викладае математику – там вивчив. А потiм – пiд маркою лiтератури з точних наук – зiбрав у казематi цiлу бiблiотеку, яку привiз iз собою у Перм.

Близько ста п'ятдесяти книг – юридичних, математичних, античних. Перекладав у тюрмi Еврiпiда, вивчив кiлька нових мов. Ми часто запитуемо про когось там: що вiн знае, але не цiкавимося, чи вiн вiд тих знань став розумнiший. Гулак же зайшов у тюрму енциклопедiею, а вийшов енциклопедистом.

Однак тодi, панове товариство, я й не пiдозрював, що ця людина матиме для мене в життi таке значення.

Гулак на одну мить викликав мiй подив i тут же вiдштовхнув своiм холодом, я бiльше не мав бажання з ним зустрiчатися, знав про нього лише з iнформацiй – письмових i усних.

Менi було вiдомо, що вiн живе без заробiтку – на материнi грошi, щодня марно ходить у губернську канцелярiю з проханням дати будь-яку роботу, щоденно рееструеться у квартального наглядача. У той же час граф Орлов постiйно вимагав через губернатора письмового покаяння у Гулака i – марно.